Домой / Політика / “Якби Путін покликав до себе, невідомо, хто з нашої влади не побіг би”

“Якби Путін покликав до себе, невідомо, хто з нашої влади не побіг би”

 
"Якби Путін покликав до себе, невідомо, хто з нашої влади не побіг би"

“Ми приречені бути жертвами сучасного олігархату українського. Президент заробляє гроші. А міг би чимось пожертвувати — якимись своїми заводами в Росії”, – каже поет і політик Іван Драч. Він упевнений, що українців зараз об’єднують гроші, а не проблеми в державі.

Я колись думав, що екологія об’єднає українців, і ми будемо спільно дбати, щоб якось давати раду страшному стану речей, в якому живемо. У нас же річки висихають, ліси вирубуються. Раніше в Кончі я ходив на ставочок невеличкий. Закидав вудочку і ловив карасики такі з долоню. Наловлю п’ять-десять штук, засмажу, юшку зварю. А зараз уже не зайдеш — усе заболочене, все сохне.

Думав, що екологія об’єднає і правих, і лівих. А найбільше їх об’єднує долар чи євро. Люди подуріли і всі намагаються збагатитися – хто праведним способом, хто неправедним. У нас держава зветься — Український олігархат. З десяток мільярдерів є вгорі, які собі збагачуються на чолі з нашим президентом, внизу багато злиднів, і дуже мало середнього класу, який би був основою демократії. У нас справжньої демократії не буде доки не буде середнього класу.

Приїхав додому — дружина в мене домашнім господарством займається, все в її руках. Показує мені платіжки за комунальні – скажені гроші платити треба за все: за послуги, за воду. Квартплата збільшується з кожним роком шаленим темпом. А нещасна гривня добре що хоч на такій стадії стоїть, бо може і далі посипатись.

А наш генераліссімус тільки дивиться, як він виглядає на параді. Дуже гарно. Ну от бачите, хоч одне щось хороше в нашій державі є. Те, що Саакашвілі на слуху — вина Порошенка. Він ні з того ні з сього дав йому громадянство і ні з того ні з сього забрав це громадянство. Це залежало тільки від позиції, яку Саакашвілі займав особисто до Порошенка.

Велика біда, що ми приречені бути жертвами сучасного олігархату українського. Президент заробляє гроші. А міг би чимось пожертвувати — якимись своїми заводами в Росії.

Але ж армію, кажуть, створив.

Ця армія створена переважно з добровольців. Одна частина молоді зараз проливає кров на сході, друга частина молоді тікає з України. У Польщі уже навіть не десятки, а сотні тисяч наших заробітчан. Надії, що вони вернуться сюди, дуже мало. Пускають коріння там уже.

Як нічого не зміниться, буде черговий майдан. Але толку, мабуть, буде мало з того майдану, бо не готове ще саме суспільство до змін.

Львів на цілий білий світ став символом сміттєзвалища найбільшого. Культурна столиця України стала сміттєзвалищем. Основа основ нашого духу героїчного, Волинь, де Бульба-Боровець робив Українську Повстанську Армію, стала основою бурштинової мафії. Люди бабраються в тому болоті, шукають бурштин. Це теж стало світовим позорищем. Маємо два світових позорища: одне бурштинове, друге — сміттєзвалище у Львові

Новини по темі:  Турчинов назвав війну на Донбасі з Росією Вітчизняною

От Львів, з якого я вчора повернувся — на цілий білий світ став символом сміттєзвалища найбільшого. Культурна столиця України стала сміттєзвалищем. Основа основ нашого духу героїчного, Волинь, де Бульба-Боровець робив Українську Повстанську Армію, стала основою бурштинової мафії. Люди бабраються в тому болоті, шукають бурштин. Це теж стало світовим позорищем. Маємо два світових позорища: одне бурштинове, друге — сміттєзвалище у Львові. Це вже залежить не тільки від влади, Порошенка і Садового, а від самих львів’ян і волиняків. Це біда – що в нас в якісно гірший бік змінилася ситуація і з нашим народом.

Але народ вийшов на революцію і вже розуміє ціну крові.

Це частина лише одна вийшла. А більшість збагачується, краде, бреше.

Політика мене затягувала мимоволі — в різних ситуаціях і в різні часи. Яніколи не збирався бути якимось видатним політичним діячем. Хоча вже тепер має до мене приїхати з Одеси чоловік, який написав докторську дисертацію про Івана Драча як політика.

Як ви з комуніста стали рухівцем?

Я завжди маю доскіпливе око і намагаюся розбиратися в ситуації — що справді робиться. Я вийшов з компартії слідом за своїм другом Юрієм Іллєнком, який перший це зробив, написав заяву гостру. Я думаю: “А чого ж я, як ідіот, буду сидіти в цих лавах?” – і пішов. Зрозумів, що треба творити структуру, яка могла долати цю систему. Була думка створити якийсь український фронт, як у Прибалтиці чи як “Солідарність” у Польщі. Так стали ми організовувати Рух. Хотів – на основі всіх творчих спілок, як в Італії. Але нам не давали можливості зробити спільне зібрання. Я вже був готовий зібрати всіх хоч на київському пляжі і зробити такий пляжний український народний фронт. Ректор Київського політеху Петро Таланчук запропонував нам провести з’їзд Руху в палаці політеху. Півтори тисячі делегатів з усієї України зібралося. Був завідувач відділом пропаганди і агітації ЦК компартії Кравчук. Йому хлопці вчепили значок рухівський на лацкан піджака. Він хитрий, розумний. Щоб цей значок не скидати, зняв піджака і повісив його на бильця крісла попереду. Наче йому жарко. Не образив одних і не зрадив інших.

 
"Якби Путін покликав до себе, невідомо, хто з нашої влади не побіг би"

Вночі ми прийшли колонами до парку Шевченка. Потім о пів на другу ночі з гучномовця лунає голос секретаря райкому партії: “Намітингувалися вже? Ну я вас прошу, розходьтеся, бо ми хочемо спати”. А голова київської міліції підполковник Шапошник приязно ставився до нас і мені казав: “Що ви собі думаєте? Це вас півтори тисячі тут є, ще півтори навколо. А нас же нагнали 15 тисяч. Якщо щось почнеться, то така каша буде”. Коли я з дружиною вертався з цього мітингу додому на Горького, весь квартал був зайнятий машинами з міліцією. Всі чекали сигналу.

Новини по темі:  Против главы Нафтогаза открыто уголовное дело

Не було провокаторів?

Провокатори були. Хлопці стежили за ними. Ми попереджали своїх: нам треба нормально провести з’їзд. Бо якщо що, будемо винними ми, а не провокатори.

Як би змінилася історія, якби президентом обрали Чорновола, а не Кравчука?

Ніколи його не могли обрати. Час був такий, що не наросло ще серед народу стільки патріотів, щоб обрати Чорновола.

За Кравчука проголосували більше 50 відсотків, за Чорновола — до 25. Так само у Верховній Раді — 450 депутатів, із них у Народній раді, яку очолював Ігор Юхновський, було 120 чоловік. Це чверть. Я тоді так і визначив: Україна готова була до незалежності лише на чверть. Так і вийшло. Незалежність нам вдалося проголосити з міжнародною підтримкою – завдяки тому, що повалилася Берлінська стіна, завдяки демократичним рухам у Польщі і Прибалтиці. Ми використали вдало цю ситуацію.

Якби зараз прилетів сюди Путін і покликав до себе, то невідомо, хто з нинішньої влади побіг би до нього, а хто не побіг би. Ситуація дуже ще непевна. Я як ходжу вулицями, чую, як сичать ще стільки пенсіонерів, які ненавидять цю Україну і називають нікчемною державою, але з неї беруть пенсію

Незалежність нам упала в руки. Чи сильно змінилися люди за 26 років?

Важко сказати, чи змінилися. Якби зараз прилетів сюди Путін і покликав до себе, то невідомо, хто з нинішньої влади побіг би до нього, а хто не побіг би. Ситуація дуже ще непевна. Я як ходжу вулицями, чую, як сичать ще стільки пенсіонерів, які ненавидять цю Україну і називають нікчемною державою, але з неї беруть пенсію.

Які якісно хороші зміни відбулися за роки незалежності?

Ми бодай формалізувалися як держава. Бодай нас визнають як незалежну країну. Інша справа — як і чим наповнити цю незалежну державу — ото вже біда для нас.

Ви певний час працювали у Гуманітарній раді при Януковичі. Як знаходили з ним спільну мову?

Я був членом Шевченківського комітету. Тоді першу премію за публіцистику дали Михайлові Андрусяку за твір про УПА. Я був здивований, що Янукович не втрутився і не завадив цьому. Перший раз же дає премію — і за книжку про бендерівців. Я після вручення істав і кажу: “Правильно ви зробили, Віктор Федорович. Саме таким і повинен бути президент — шанувати і правих, і лівих, бо це його громадяни”. Того ж вечора в Оперному театрі мене попросили сісти поруч з Януковичем на концерті. Думаю: ну чого ж не посидіти з президентом? Він сидів розчулений: “Ви знаєте, я перший раз на шевченківському концерті. Я ніколи таких пісень не чув”, – зізнавався мені. Я собі подумав: це ж, мабуть, можна якимось чином потроху вилюднювати його.

Новини по темі:  Посол США назвала условие для выборов в Донбассе

Потім запросив мене на зустріч. Завів у кімнату поруч з робочим кабінетом, де чаркуються. Я побачив там ікону, а перед іконою портрет. Він каже: “Це мій друг, який загинув. Я його дуже люблю”. Прочитав мені вірш, який він тому другові присвятив. Нормальна така розмова відбулась. Я думав, що можна буде з ним якось співпрацювати.

Але коли Ступка був тяжко хворий, я просив його помогти йому — не поміг, ще на якісь прохання не зреагував. Я побачив, що толку з цього мого приятелювання не виходить, і тоді коли він підписав указ про упослідження української мови у 2012, ми зі Ступкою демонстративно вийшли з цієї Гуманітарної ради. Такий мій “роман” із Януковичем був.

У вас не було бажання стати міністром культури?

Мені пропонували очолити Гуманітарну раду при президенгтові. Я тоді не ризикнув цього зробити. Бо багато моїх приятелів і так дивилися дуже косо на мої контакти з Януковичем. Павличко, коли побачив мене десь разом з ним, лаяв мене: ” Ах ти сволоч така! Як ти смієш? Тебе люди прокленуть!” Я аж розсердився на нього і кажу: “Передай привіт Лаврентію Павловичу Берії!” Колись закидали, що Павличко був звязаний з Берією. Хоч правди не було в цьому. Берія просто якийсь час давав полегшу провінціалам, щоб самому прийти до влади — так загравав з ними. Але я тоді таке сказав Павличкові, щоб одшити його від себе. Він до сих пір дуже активний, кричить на всіх, вчить жити. Такий по натурі своїй.

Але дехто мене і підтримував: правильно робите, він президент. Хочемо ми цього чи ні — треба на нього якось впливати.

 
"Якби Путін покликав до себе, невідомо, хто з нашої влади не побіг би"

Українцям шкодить їхня м’якість?

Це правда. Був церковний діяч 18 століття Паїсій Величковський, він написав книжку “Основи добротолюбія”. Але в нас ніхто не написав книжки “Основи ненависті до ворогів”. Ми добрі дуже. Шевченко писав: “А де добрі люди, там і правда буде”. Сковорода займався добротолюбієм. Довели нас до такого, що ми стали дуже добрі. Ми спершу думаєм, а чи ми чогось лихого не скажем. Нас б’ють, а ми краще одійдемо, ніж дамо відповідь. Це основа українського характеру.

Зараз вочевидь це не зовсім так.

Частина змінилася, а частина так же пиячить по ресторанах. На них війна не впливає. Люди живуть, як і жили.

×