Домой / Політика / Ключ до розпаду Росії лежить в Україні – Степан Хмара

Ключ до розпаду Росії лежить в Україні – Степан Хмара

 
Ключ до розпаду Росії лежить в Україні - Степан Хмара

Розпад Росії – питання часу. – каже колишній політв’язень Степан Хмара. Україна впевнений він, запустить цей процес, одночасно із багатьма деструктивними процесами всередині самої російської імперії. Поки ж найбільше ослаблює нашу державу відсутність ядерної зброї і присутність п’ятої колони – зрадників-колаборантів всередині України, – стверджує політик.

Найбільше пристосуванців породжують тоталітарні режими. Влада змушує людей іти на конфлікт зі своїм сумлінням і завойовувати собі нормальні умови для життя. Пристосуванство не завжди перетворювало людей на колаборантів. Колаборанти — ті, хто вірно служили окупаційній владі. Сьогодні вони всередині Україні воюють гласно чи негласно проти України. Це практика нашого життя. Такі люди є у всіх владних структурах, від найнижчих до найвищих.

Як саме вони діють?

У них є завдання перетворити нас на малоросів — людей, які не вірять у свою державу і ущербні у своїх переконаннях.

Вони нам кажуть, що Росія сильна. Це ж неправда. Росія велика, але не сильна. Вона виграє поки що тактично на тому, що всі довкола переоцінюють її силу.

Політики кажуть: “Ми не можемо перемогти Росію через її силу”. Це вже деморалізує людей. Чому б не поставити питання інакше і не казати, що це “Росія не може перемогти Україну”? Ми не стараємося її перемогти, ми не нападали на неї і не зайшли поки що на її територію. Хоча прийде час, мабуть, уже не за мого життя, коли будуть ділити Росію. Тоді ми перейдемо на її землі і заберемо частину наших етнічних територій – Білгородщини, Курщини, Воронежчини, Кубань українську. Це обовязково відбудеться. Це об’єктивний процес. Усе іде до цього.

Ключ до розпаду Росії лежить в Україні.

Росія напала на нас і забрала частину наших територій. Це підстави поводитись як з агреcором — розірвати дипломатичні відносини насамперед. А відтак і всі інші — економічні, культурні.

Наша перемога — забути, що є Росія. Для нас її нема. Тому насамперед треба розчистити правове поле. Бо поки що ніхто в світі не трактує наші відношення з Росією як з агресором. Скрізь конфлікт на сході України називають внутрішнім конфліктом.

Що нас стримує від різких рухів?

Тому що в Україні при владі мафія, яка є нероздільною з російською. Зараз громадськість повинна максимально тиснути на владу, особливо через церкву. Церкви в Україні не виконують своєї соціальної функції — тобто, вони не до кінця розуміють вчення Христа. Московський патріархат — це не церква, це п’ята колона, ідеологічний сектор спецслужб, який працює на підрив Україні зсередини. Ми їх навіть не розглядаємо. Я маю на увазі Київський патріархат, греко-католицьку церкву, всі протестантські течії, мусульман, юдеїв, – всі їх лідери мають прийти до президента і сказати: “Петре Олексійовичу, те, що ви робите, абсолютно не відповідає інтересам ні української держави і суспільства. Наберіться мужності і відійдіть від влади спокійно. Навіщо через майдан це робити? Україна втратила десять тисяч вбитими. Ми втратили колосальний економічний потенціал. Понад 80 заводів демонтували москалі і вивезли в Росію. А ви починаєте прикриватись Мінськими угодами, бо вам так диктує пані Мекель і пани французи. Вони виходять з власних інтересів. Україна завжди ставала розмінною монетою і платою окупантам.

Чи може Росія розгорнути повномасштабну війну?

Росія не може піти на широкомаштабний військовий конфлікт, тому що це буде її катастрофа і кінець російської імперії. Перші кільце імперії відпало з розпадом Радянського Союзу. Залишилося друге кільце — це Російська так звана федерація. Вони могли б окупувати Україну, але тоді навіть Китай проголосував би проти Росії в ООН. А агресор не може встояти проти цілого світу.

В Москві сидять бандити, але не ідіоти. Вони розуміють, що можна окупувати Україну аж до Чопа. Але це буде їхній кінець. Тоді не 30 відсотків українців вважатимуть Росію ворогом, а 95 відсотків. Українське суспільство як ніколи стане консолідоване. Росії цього не треба. Йти на Україну широкомасштабною війною — це йти на шибеницю.

Новини по темі:  У МЗС України відреагували на слова Тіллерсона про альтернативу мінському формату

В Москві сидять бандити, але не ідіоти. Вони розуміють, що можна окупувати Україну аж до Чопа. Але це буде їхній кінець. Тоді не 30 відсотків українців вважатимуть Росію ворогом, а 95 відсотків. Українське суспільство як ніколи стане консолідоване, малороси з комплексом меншовартості будуть перетворюватись в українців. Росії цього не треба. Росія погодилася не використовувати авіацію, бо якщо вона на це піде, то сама розпишеться, що веде війну проти України. Йти на Україну широкомасштабною війною — це йти на шибеницю.

Я хочу вільної держави. Дожив наче до неї, але це ще протодержава. Вона насправді ще не є українською і повноцінною. Якщо наш президент возить закони на звірку з іноземними лідерами, то це ганебно. Україна має бути наймогутнішою державою в Європі і одним з найпотужніших суб’єктів міжнародної політики. Україна має всі потенційні можливості для того, від інтелекту до людського фактора.

Чому не любите слова “дисидент?

Воно якесь широке і неконкретне. Я український націоналіст. Я завжди скептично ставився до того, щоб боротися “за пом’якшення совєтського режиму”. Це неможливо. Як тільки режим почав трошки пом’якшуватись, відразу імперія у 1991 році й обвалилася. Недарма Путін тепер в Росії знову наближається до тих порядків, які були в Радянському Союзі — більше трьох не збиратися. В Кремлі чудово розуміють, що імперія і демократія — речі несумісні.

Український патріот, український націоналіст визначається не по крові, а по духу.

Є москалі, а є росіяни. Багато росіян, які живуть в Україні і адаптовані українським суспільством – це вже інші люди. В них інша психологія. В українського росіянина і в російського москаля різні психології. Хоча є і такі, які живуть тут 30-50 років і ненавидять Україну. Їх відсоток, думаю, невеликий. Більшість – нормальні люди. Вони інші вже.

У вас в 1991 році було відчуття, що процес звільнення тільки починається?

Перша надзвичайно важлива перемога — це ухвалення Декларації про державний сувернітет. У ній ми заклали справді фундамент незалежної держави. Це був стратегічний вибір. Коли ухвалили, була страшенна ейфорія. Ввечері ресторані готелю Дніпро були майже всі депутати. У мене було таке відчуття, знаєте як в Олеся, “з журбою радість обнялась”. Зрозумів, що Україна як держава відбудеться. Коли саме – це вже інша справа. Я собі уявляв, хоч і не в повноті, що це буде надзвичайно трудно. Я бачив, що ще не готове суспільство і політики. Ми все починали з нуля, і це було дуже важко.

26 років тому склад Верховної ради був якісно кращий?

У І скликанні було багато депутатів, патріотів від Руху, наших письменників. Дуже відомі, але вони нуль в політиці. І вони багато шкодили несвідомо. Через них ми втратили ядерний статус і Чорноморський флот. Бо вони сорочку рвали й підтримували Кравчука. Кравчук — це злочинець, який мав би сидіти в тюрмі. А його вважають державником. Мене це колить просто в серце. Кравчук був страшним гальмом будівництва української держави на перших етапах. В такі моменти треба робити швидкий стрибок. Поки Росія не опам’яталася, ми мали все застовбити, що можна. А він поїхав через тиждень у Біловезьку пущу і підписал союзний договір. Через нього ми втратили ядерний статус і найбільше пароплавство у світі – Чорноморське пароплавство, яке в ті часи давало за рік мільярд доларів чистого прибутку. Нині це приблизно 5 мільярдів. Кравчук винен в першу чергу.

Більшість з колишніх партійних діячів пішли в нинішню владу.

Саме рухівці помогли їм – не дали провести перевибори парламенту. У нас була група у Верховній Раді — 13 чоловік, в якій я був неформальним лідером. Відразу після Декларації про державний сувернітет ми почали кампанію про перевибори у парламент.

Я як політик розумів, що нічого не можна буде зробити, коли у Верховній Раді абсолютна більшість комуністів — 340 депутатів. І от зараз Кравчук каже: “А я пропонував РУХу іти до влади”. Отак замилює очі людям. Що можна було робити їм в комуністичній Раді? Вони оговтались і потім ділили бабки. Тому ми були за ці перевибори. Потім вже, як призначили референдум і вибори президента, ми надрукували звернення — щоб перенести вибори президента на весну 1992 року. Перед тим треба було переобрати Раду. В 1991 році були всі підстави, щоб до Верховної ради не пройшла номенклатура. І не тільки серед західних виборців, а й серед виборців на сході.

Новини по темі:  Я никогда не прогнусь. Интервью с Савченко

Але Рух і Чорновіл, на жаль, це зіпсували. Я йому говорив: “В’ячеславе, ну не виграєш ти на президентських виборах. Неможливо це зробити, коли чотири п’ятих в радах на місцях сидять – червоні. Вони ж проводять вибори. Якщо ти набереш 49 відсотків голосів, то Кравчуку напишуть 51. Ну і будеш ходити пишатися, а влада-то залишиться. Спершу треба поміняти ситуацію в Раді і в радах”. Але він був упертий, його переконати неможливо було.

Ситуація змінилася б, якби в 1991 році провели перевибори і якби комуністи не отримали такої кількості місць?

Якби комуністи і ввійшли до ради — то мізер. Я об’їздив Україну — був кілька разів на Донбасі, в Одесі, у Дніпропетровську, в Запоріжжі, Полтаві, Сумах. Відчувалося це все. Шахтарі на Донбасі ще були активні, і їх можна було використати. Нормальні щирі прості люди, які хочуть, щоб до них по-людськи відносились і щоб вони могли нормально заробляти на хліб. Якби студентська голодівка ще 4 дні провжувалася, був би загальний страйк. Я 7 жовтня літав у Донецьк, зустрічався з шахтарями. Вони готові були підтримати студентську акцію. Але Рух і народна рада її не підтримали. Вони страшенно не хотіли перевиборів. Гірка правда, але це треба говорити. Тому що відтоді почався відкат вниз. У 1994 році вже не треба було перевибори робити. Треба було добути до 1995 року.

Ви в 2013 вірили, що буде такий сильний рух опору українців російській агресії?

Важко було подумати. Навіть не замислювався. Тоді про агресію не йшла мова. Не думалось про те. Зазвичай Росія намагається діяти через наших зрадників, колаборантів легшим для себе шляхом. Тому важко було передбачити, що виникне саме військовий конфлікт. Але вже в 2014 році відразу після того як втік Янукович я вже відчував, що щось буде.

 
Ключ до розпаду Росії лежить в Україні - Степан Хмара

Взагалі наші телепні, які сидять у Верховній раді, вся ця порохоботня, кричить, що в нас не було армії. В нас армія була. Ії сила була підірвана. Серед вищих командних ешелонів в Міноборони було багато зрадників. Але, на щастя, аеромобільні війська були в нормальному стані. А ці війська від знищення у 1992 році врятував я.

Як це було?

У червні в селі Зашкові підходить до мене одна чиновниця з апарату Львівської обласної ради. Знайомить з двома офіцерами — з генералом Антонцем і підполковником Михайлом Ковалем. Цей Коваль командував Хирівською аеромобільною бригадою в Старому Самборі на Львівщині. Він мені каже: “Я вже все, бо наказ прийшов нам, що наша бригада розформовується”. Струм пішов по мені. Я розумів, що таке десантники – це сучасні елітарні війська. Для нас вони як повітря потрібні. І час це підтвердив. Я наступного дня прилітаю в Київ і залітаю в кабінет міністра оборони Костянтина Морозова. А ми були в дружніх стосунках. Від дуже порядна і патріотична людина. Налітаю на нього коршуном, готовим розірвати. Йому мову відняло. Кажу: “Хто тебе намовив підписати наказ про розформування Хирівської бригади?” – “Генерал Живиця, начальник головного штабу. Живиця казав, що нам взагалі не потрібні аеромобільні війська”. Зрозуміло. Живицю ж прислали з Москви. Ми переговорили і порозумілися. Наказ був скасований. До року Хирівська бригала збільшилася вдвічі. Я чим міг допомагав.

Я коли був депутатом, щільно займався силовими структурами і ядерним озброєнням. Тому що дерджава без того не може стати державою. Це ж для політика має бути альфа і омега.

Політик не завжди має казати правду. Заради інтересів держави можна не збрехати, і не сказати зайвого. Я багато чого не говорю. Тільки тепер з плином часу починаю розповідати, як здавалася ядерна зброя, як було зруйноване Чорноморське морське пароплавство, як здали Чорноморський морський флот, який міг бути українським. Це злочин Кравчука.

Новини по темі:  Народні депутати не пам'ятають програмних обіцянок

На шляху розвитку держави, коли треба було діяти швидко і рішуче, ми упустили момент. А пропущений момент потім обходиться або повною поразкою, або відхаркується кров’ю

Такі як Кравчук повинні сидіти тюрмі, а його називають державником, який розвалив Совєтскій Союз. Кравчук насправді був великим гальмом на шляху розбудови держави, причому на стартовому моменті, коли треба було діяти швидко і рішуче. Ми упустили момент. А пропущений момент потім обходиться або повною поразкою, або відхаркується кров’ю.

Ядерна зброя потрібна не для війни, а для великої політики. З ядерною зброєю ми могли б давно стати дійсним членом НАТО. Хіба б якась московська морда всунула своє рило сюди? Ми були б серйозною державою. А так, мабуть, весь світ крутив пальцем біля скроні, коли ми віддавали свою ядерну зброю – силу, за яку платили злиднями і голодоморами. Наші інженери брали більшу участь у створенні тієї зброї, ніж москалі.

З якої рації ми мали її здавати? Тому що так захотілося комусь у Вашингтоні чи Москві? Так само сьогодні Порошенко возить у Москву і Берлін проект закону про реінтеграцю Донбасу на погодження. Це ганебно і неправильно, це шлях до поразки.

Ви і ваші однодумці завжди були в меншості. Як вдавалося впливати на більшість?

У Верховній раді доводилось бійками зривати засідання, якщо була загроза, що протягнуть якусь страшну річ для України. Піднімав бучу, колотнечу, ламав мікрофон. Ми тим силовим методом часто користувалося. Часом я прямо заходив з друзями в кабінет голови Верховної Ради Івана Плюща: “Іване Степановичу, не смій виносити на голосування, бо не допустим все-одно. Буде бійка, все поламаєм, запалим Верховну раду”. І це впливало. Він піддавався впливу. Плющ був цікава людина. Як політик він зростав. Бо був щирий українець. Навіть коли доходило до сварок, обіди на мене не тримав. Розумів, що я приходив не за свої інтереси. Хіба що дорікав: “Ну що, Степане, знову скандалити прийдеш?”

Вважаєте себе песимістом чи оптимістом у політиці?

Я реаліст. Тому не можу часом не бути песимістом. Реально оцінюю ситуацію.

 
Ключ до розпаду Росії лежить в Україні - Степан Хмара

Мені здається, що моральна планка є занижена зараз, світовий політикум здрібнів. Нема таких великих особистостей, які були і 20 столітті. Той же Рейган у Штатах, Колль в Німеччині. Де Голль у Франції хоча мав і заскоки свої, але він був великий політик у глобальному відношенні.

Ядерна зброя потрібна не для війни, а для великої політики. З ядерною зброєю ми могли б давно стати дійсним членом НАТО. Хіба б якась московська морда всунула своє рило сюди? Ми були б серйозною державою. А так, мабуть, весь світ крутив пальцем біля скроні, коли ми віддавали свою ядерну зброю – силу, за яку платили злиднями і голодоморами. Наші інженери брали більшу участь у створенні тієї зброї, ніж москалі

Не треба слухати наших сусідів. У світі нема друзів між державами. Є інтереси. Інтереси Росії — знищити українців, інтереси французів, німців і всіх інших — використати українців у тій чи іншій мірі. У німецьких інтересах — щоб українці не заважали гешефту з Росією — заробляти на тому колосальні бабки, будувати Північний потік. Наші пігмейчики на Банковій повинні це розуміти.

Я ще на початку незалежності чудово розумів, хто такий наш ворог. І з ним буде довга боротьба не на життя, а на смерть. І ми мусимо перемогти в цій боротьбі. Це може бути передишка, але не зупинення війни. Хтось має впасти. Я вірю, що вистоїть Україна, бо вона має перспективу розвитку а Росія – перспективу деградації. Головне, щоб це розуміли українці. Якщо більшість українців це зрозуміють — ми непереможні.

×