Los Angeles Chronicle: Не пускайте Україну в НАТО

У радянські часи Україна була житницею всієї країни, а також на її території розміщувалися важливі промислові підприємства. Крім того, Україна має потужні культурні зв'язки з Росією. Прийом України, що межує з Росією, у ворожий альянс може назавжди зіпсувати американо-російські відносини.

Хоча адміністрація Буша активно підштовхувала союзників по НАТО до прийому у альянс України та Грузії, Франція, Німеччина та інші країни, побоюючись вкрай ворожої реакції Росії, воліли зачекати. Як це не сумно, Барак Обама під час президентської кампанії виступив за те, щоб розкрити над цими двома країнами натовську парасольку Сполучених Штатів.

Але прийом України не відповідає інтересам Росії, Сполучених Штатів і, як це не дивно, навіть самої України. Поряд з прагненням США до впливу над нафто- і газопроводами каспійського регіону та пропозицією про розміщення об'єктів системи ПРО в Польщі та Чехії, прийом України є одним з тих факторів, через які Росія відчуває себе у ворожому кільці.

Однак навіть для Сполучених Штатів обіцянка захищати Україну у відповідності зі статтею V Північноатлантичного договору - це, насправді, погана ідея. По-перше, заявку України на членство слід розглядати в більш широкому контексті того, веде вона до зміцнення чи ослаблення безпеки США (альянси не можуть бути самоціллю). Продовжувати розширення меж неформальної американської імперії на схід, поки російський ведмідь слабкий - не значить вирішити це важливе питання.

У плані безпеки американо-російські відносини залишаються найважливішими з двосторонніх відносин США з країнами світу. В американській історії єдиною загрозою існуванню Сполучених Штатів були і залишаються тисячі ядерних боєголовок Радянського Союзу/Росії. У інших країн - таких, як Китай або Північна Корея - надто мало боєголовок для того, щоб знищити всю нашу країну. Таким чином, похвальна ініціатива президента Обами з ведення переговорів з Росією про подальше скорочення ядерних арсеналів США і Росії, повинна бути найважливішим пріоритетом політики США у сфері національної безпеки.

Відмова від курсу на прийом України в НАТО і непотрібну, а, можливо, і неефективну систему протиракетної оборони міг би дозволити Сполученим Штатам добитися кращих результатів в набагато більш важливих двосторонніх американо-російських переговорах про скорочення ядерних озброєнь. При будь-якому чесному аналізі цілей США в сфері безпеки, далека Україна не грає стратегічної ролі для Сполучених Штатів. Для Росії з її історією іноземних вторгнень Україна, велика сусідня країна, грає більш важливу стратегічну роль, ніж навіть її невеликі прибалтійські сусіди.

Для Сполучених Штатів будь-яке протистояння з Росією, викликане залученням України в НАТО, може в кінцевому підсумку набути ядерного характеру, що поставить під загрозу виживання нації. Більш того, як показала російсько-грузинська війна серпня 2008 р., далекі Сполучені Штати, швидше за все, виявилися б безсилі проти Росії, навіть якщо вона використовує на своїх задвірках тільки звичайні сили. Для Сполучених Штатів прийом України означав би майже нездійсненне зобов'язання з захисту країни, яка мало чим може збагатити військовий потенціал альянсу.

Для України прийом в НАТО означав би тільки небезпечне помилкове відчуття безпеки при гарантії, які існують лише на папері. У разі кризи, якщо Росія буде загрожувати звичайною або ядерною зброєю, Україна виявить, що гарантії НАТО нічого не варті.

Більш того, незважаючи на навантаження, якого зазнає американська армія в зв'язку з двома невеликими війнами в Іраку і Афганістані, та економічний спад, загострить перенапруження американської імперії, політична еліта США не усвідомила цього і продовжує розширювати імперію. Заклики до продовження розширення НАТО виходять від американських військових компаній та європейсько-американських етнічних груп інтересів за ідеологічної підтримки лібералів силовиків і неоконсерваторів. Ще до економічної кризи на долу США припадало 43 відсотки світових витрат на оборону, але всього 20 відсотків світового ВВП - що ілюструє масштаб перенапруги американської імперії. Сполучені Штати витрачають на оборону стільки ж, скільки решта 14 країн на безпеку.

Ці країни - наприклад, Китай, Індія, Росія, Японія, Південна Корея і держави-члени Європейського Союзу (ЄС) - провідні економічні конкуренти Сполучених Штатів. Більша частина цих країн, витрачаючи на оборону меншу частку ВВП, ніж Сполучені Штати, зазнає меншого тиску на свою економіку і може вкласти більше грошей в економічне зростання. Згодом невеликі відмінності між країнами за темпами економічного зростання можуть змінити позиції великих держав. У випадку Європейського Союзу Сполучені Штати фактично субсидують економічних конкурентів, в повній мірі забезпечуючи їх безпеку. Населення та ВВП ЄС більше, ніж у Сполучених Штатів, але він витрачає на оборону в два рази менше, ніж США. Крім того, ВВП ЄС в 12, а витрати на оборону - в 8 разів вищі, ніж у Росії, яка є єдиною потенційною загрозою в регіоні. Сполучені Штати повинні вийти з НАТО і дати можливість своїм багатим союзникам захищати себе самостійно.

Хоча досі альянс відмовлявся надати Україні план дій з підготовки до членства, він продовжує вважати, що одного разу Україна може вступити в альянс. Україна повинна подумати про подібний крок двічі. Покладаючись на паперові гарантії, які дає членство в НАТО, Україна за цілком природних причин буде нагнітати напруженість у відносинах з Росією через такі питання, як Крим, газ та інше. Але якщо в Україні до влади прийде нерозумний лідер на кшталт президента Грузії Михайла Саакашвілі, то він чи вона може скористатися натовських щитом, щоб спровокувати війну з набагато більш сильною Росією. Такий лідер надто пізно виявить, що зі стратегічної точки зору Україна набагато ближча сусідній Росії, ніж далеким Сполученим Штатам, і що Сполучені Штати не готові йти на ризик ядерної війни заради захисту України.

Замість того, щоб покладатися на це помилкове відчуття безпеки, Україна повинна намагатися вступити в ЄС заради економічної вигоди і вести себе більш реалістично, просто намагаючись виправити відносини з Росією. Досягти поліпшення відносин буде набагато простіше, якщо Україна не буде в альянсі, ворожому стосовно Росії.

Крім того, зовнішня політика України як члена НАТО була б прив'язана до політики Сполучених Штатів. На вимогу США НАТО в пострадянську епоху не тільки розширювало свою територію, але й порушило оборонну хартію, включивши в число своїх завдань наступальні операції поза зоною договору. Воно діяло в таких далеких регіонах, як Боснія, Косово та Афганістан. Україна, що вирішує проблеми свого економічного розвитку, можливо, не захотіла б витрачати ресурси на безнадійні військові операції, які ніяк не зачіпають її життєво важливі інтереси.

Судячи з результатів опитувань, значна більшість українців вже добре усвідомлює, що членство в НАТО може призвести до безлічі небезпек. Цю ідею підтримує від 20 до 30 відсотків населення. З боку українського уряду було б розсудливо прислухатися до думки громадськості та переглянути курс на вступ в альянс.

Іван Еланд - старший науковий співробітник та директор Центру миру і свободи Незалежного Інституту (Center on Peace & Liberty at The Independent Institute).

Оригінал статті

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.