The Guardian: Росія: втрачений імперський вплив

Учасник квітневого саміту НАТО в Бухаресті, що побажав зберегти анонімність, розповів кореспондентові однієї російської газети, що тодішній президент Володимир Путін вийшов з себе тільки раз: ''Він озирнувся і сказав Бушу: ''Розумієш, Джордж, Україна - це навіть не держава!''

Кремль не підтвердив і не спростував цього інциденту, але він сповна вписується в русло інших антагоністичних заяв Путіна та інших високопоставлених чиновників на адресу України, що прозвучали за останні тижні. Так, сам Путін заявляв, що в тому малоймовірному випадку, якщо Україна розмістить на своїй території об'єкти американського протиракетного щита, Москва може націлити на неї свої ядерні ракети. Московський мер Лужков заявив про претензії Росії на деякі українські території. Віце-прем'єр Сергій Іванов попередив: якщо Україна вступить до НАТО, з цією країною буде встановлений візовий режим.

Це нагнітання агресивної риторики можна пояснити однією причиною: спробами України покинути сферу впливу Москви і інтегруватися в структури Заходу, особливо НАТО. Звичайно, цей альянс - в першу чергу військова організація, створена, як незмінно підкреслює Путін, для прямого протистояння з Радянським Союзом. Багато років радянська пропаганда роздувала тезу про натовську загрозу, і тепер, з появою військових баз альянсу поблизу російської території, Кремль вбачає в цьому небезпеку - справедливо чи ні, інше питання.

Втім, досада Москви обумовлена не лише цим. Росія століттями контролювала Україну, що входила до складу її імперії. І визнання того факту, що Україна тепер незалежна держава - це питання, пов'язане з формуванням самовідчуття Росії, що намагається сьогодні намацати свою дорогу і визначити свою роль на пострадянському просторі. ''Росія може бути або імперією, або демократією, але не тим і іншим одночасно, - зазначив десять з лишком років тому колишній радник президента США з національної безпеки Збігнев Бжезинський (Zbigniew Brzezinski). - Без України Росія перестає бути імперією, але, підкупивши, а потім підпорядкувавши Україну, вона автоматично стає імперією”.

У статті, що з'явилася недавно в одному російському журналі, зовнішня політика Росії в пострадянський період вельми вдало уподібнюється становищу колишнього домовласника, якому тепер належить лише одна кімната, і він повинен вчитися жити по-сусідському зі своїми колишніми квартирантами, або начальника, якого понизили на посаді і він виявився на рівних з колишніми підлеглими: ''Поважають вони мене? Або сміються наді мною?''

Поступовий вихід України із сфери російського впливу викликає в Москви відчуття глибокого приниження. Будучи не в змозі запропонувати Україні щось достатньо привабливе, щоб повернути її під своє крило, Кремль удається до звичної для нього тактики - погроз і тиску.

Це - вельми характерний симптом небажання Кремля і багатьох росіян визнати нову геополітичну ситуацію на пострадянському просторі. Стабільність, що забезпечується високими нафтовими цінами, дозволила Росії повернутися на світову арену і укріпила вікову переконаність росіян в унікальності своєї країни і в її особливому шляху. При цьому, разом з відчуттям власної сили і упевненості в собі, повернулася і колишня імперська чванливість. І той факт, що Україна прагне до зближення із Заходом, більш за все псує це відчуття власної величі.  

Судячи з результатів соціологічних опитувань, більшість українців проголосували б проти членства в НАТО, остерігаючись, що це зіпсує стосунки з Росією. Але якщо на батьківщині агресивна риторика Кремля сприймається на ура, то вона одночасно штовхає Україну якщо не в обійми Заходу, то принаймні до ще більшого віддалення від Москви.