Україна в НАТО: так чи ні. Усе вирішить випадковість

За місяць до Нового року наш клас розбився на два табори. Одна половина хотіла святкувати у спортзалі, розташованому у західному крилі школи. Інші наполягали на рідній аудиторії, яка була у східній частині школи.

Я не належав ані до “західного”, ані до “східного” угруповання, бо Новий рік планував відзначати вдома з батьками. До жодної групи я не пристав, тому перші і другі образились на мене та почали коли тихо, а коли й активно уникати спілкування зі мною. Після двотижневого цькування я здався і примкнув до “західного” угруповання. Однак це не мало суттєвого значення, бо в переддень новорічного “ранку” я симулював застуду і наступного дня залишився вдома.

Шкільне протистояння “західних” та “східних” викликає в мене стійкі асоціації з диспутом щодо вступу України до НАТО. Світ стає жорсткішим, тому навряд чи нашій державі вдасться надовго зберігати нейтралітет і позаблоковість. Зрештою доведеться змінити опис державного устрою в українській Конституції і скооперуватись із західними чи східними сусідами. Обирати доводиться між західним НАТО, де Україну наразі не чекають, і східною Росією, яка навіть не думає про інший для нашої держави варіант.

Зрештою, підходжу до найголовнішого меседжу, до відповіді на запитання “Бути Україні в НАТО чи не бути?” Здається мені, що держава наша “симулює хворобу”, аби не піти наступного дня до школи, аби уникнути відповідальності і не взяти чіткий курс на Захід чи на Схід. І так триватиме до певної критичної точки.

А потім українські політики використають те ж рішення, яке допомагало боротися з кризовими питаннями щодо енергоносіїв і вартості валюти: як карта ляже. Вкаже стрілка компаса у відповідну сторону – буде Україна з НАТО чи з Росією. Так, це банальна відповідь, проте навряд чи євроатлантичну інтеграцію вирішить загальнонаціональний референдум, або ж владне рішення чільників держави. Усе вирішить випадковість.

Борислав Леськів, рекламник, м. Львів

Колонка публікується в рамках конкурсу в рубриці Точка зору