А праві де?

І нам знову, як і під час попередніх та перед-попередніх виборів, доведеться обирати менше з кількох зол. Якщо ж показово проігнорувати ці вибори, то у Верховній Раді можуть з’явитися такі колоритні постаті як Черновецький, більше відсотків наберуть комуністи – їхній електорат на дільниці прийде.

Переконана, допомогти країні вибратися з стану перманентної кризи можуть лише патріоти. Сумно, що це хороше слово зараз стало ледь не непристойним. За часів Радянського Союзу любов до Батьківщини не здавалася смішною. Тепер же патріотів називають "націоналістами". Інформаційна війна проти України дає свої плоди, вимальовуючи національно свідомих людей такими собі селюками, які носять виключно вишиванки і на сніданок, обід та вечерю їдять сало. Ще вони ненавидять москалів та мріють продати себе американцям. Звісно, це тупо і примітивно, але дехто справді мислить такими категоріями.

Допомогти країні вибратися з стану перманентної кризи можуть лише патріоти... За часів Радянського Союзу любов до Батьківщини не здавалася смішною.

До патріотизму (серця) треба ще й голови, тобто знань. Хотілось би бачити при владі господарників, людей з нелиповими дипломами, талановитих менеджерів і т.п. Але вони повинні передусім думати про Україну. Бо інакше всі їхні таланти будуть використані на пошук оптимальних шляхів збагачення себе, коханого, і "кидання" мене, пересічного жителя.

За всі 17 років незалежності патріоти до влади в Україні ще не приходили. Нагадаємо, це державники, ті, хто зміцнює економіку та престиж країни у світі. Так звані "помаранчеві" у своїй масі виявилися такими ж, як "білі" та "блакитні" - далекими від народу, корумпованими. А що ми хотіли, якщо всі вони – вихідці з однієї партноменклатурної верхівки. Тож чи дивно, що у них не вистачило сил, часу, можливостей чи бажання підтримати українського виробника, зменшити повальне хабарництво, запровадити енергозберігаючі технології, сприяти унезалежненню преси, зміцненню армії.

Хоча Віктор Ющенко намагався проводити патріотичну політику. Його зусилля з визнання у світі Голодомору 1932-33 років геноцидом українського народу, спроба відродити Батурин, колишню гетьманську столицю, знищену до пня військами Мєньшикова, а також пропозиція урівняти в правах воїнів УПА з іншими учасниками бойових дій, заслуговують поваги. Але, нажаль, діяльність Президента не видається ефективною. І на це є багато причин – від обмежених повноважень (спасибі Морозу) до невміння сформувати команду професіоналів. Особисто мені незрозумілі його милі, майже сімейні "перетягування ковдри" з прем’єром Тимошенко.

УНП та Рух є правими партіями. Проте вони розпорошені та якісь несамовпевнені. Інші політичні сили їх використовують з декоративною метою, як жовтоблакитний значок на лацкані піджака. А інші партії? Комуністи тягнуть назад, в часи політичних репресій, планової економіки, дефіциту та підпорядкованості центру; регіонали виглядають відверто проросійськими і майже всі вони та інші здаються патріотами виключно власної кишені й відвертими "времянщиками". В такій ситуації українська інтелігенція починає дивитися на Свободу Тягнибока як на вірогідного виразника своїх інтересів.

Тим часом ситуація в світі не дає приводів для "розслабухи". Росія мріє про відновлення своєї імперської могутності; у світі розгорається фінансова криза, з якої хтось вийде переможцем, а хтось буде плацдармом цієї перемоги. Здається, що "шахова партія" за перерозподіл світу розпочалася і сильні міжнародні гравці вже зробили по ходу. Події у Грузії та позика 16,5 мільярдів доларів у МВФ – свідчення цьому. І як може "походити" Україна, якщо її лідери не думають про країну? Пора обирати нових. Але де ж вони?

Анастасія Богуславська

Колонка публікується в рамках конкурсу в рубриці Точка зору

Всі конкурсні колонки читайте тут.