Точка зору: Помаранчевий блюз

З часу Помаранчевої революції минуло чотири роки, і де ж зараз її герої? Її лідери зациклилися на дрібних сварках і взаємних звинуваченнях в зраді. Тодішні їхні прихильники розчаровані в той час як винуватців не покарано і вони не відчувають жодних докорів сумління.

Революція була мирним масовим повстанням проти фальсифікації результатів президентських виборів у листопаді 2004 року. Вона зібрала мільйони людей з цілої України на київському Майдані Незалежності для мітингу під помаранчевими прапорами, символікою кандидата в президенти Віктора Ющенка.

Наталія Дмитрук, сурдоперекладач, яка де-факто почала революцію 25 листопада, не хоче зараз про неї навіть чути. "Я більше не хочу про це говорити", - каже вона. Це сумний контраст з її мужністю і енергією в 2004 році. За допомогою жестів під час прямого ефіру на національному телебаченні вона сказала: "Не вірте ЦВК. Вони брешуть. Наш Президент - Ющенко. Не знаю, чи побачите ви мене знову ..."

Вона отримала кілька нагород за свою чесність, і - за іронією долі - через півроку втратила свою роботу, коли інший герой революції, Андрій Шевченко від блоку прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, провів "реформу" національного телебачення.

Святослава Вакарчука, лідера рок-гурту Океан Ельзи, який провів багато днів на сцені в грудні 2004 року, розважав публіку, пізніше обрали до парламенту від пропрезидентської партії "Наша Україна". Він став першим членом парламенту за 17 років незалежності України, який у вересні пішов з Верховної Ради, щоб повернутися у шоу-бізнес. "Боротьба за владу - єдиний сенс існування Верховної Ради", - говорить він.

Роман Калин - лідер гурту Гринджоли, який створив гімн революції - каже, що хоче для країни лідера схожого на Муссоліні, тому що головне досягнення Помаранчевої революції - демократія - інтерпретується надто фривольно. "Ющенко демократичний Президент, але Україна ще не дозріла для такого Президента", - говорить він.

Однак ті, проти кого була спрямована Помаранчева революція, почувають себе добре. Сергій Ківалов, голова ЦВК в 2004, який втратив роботу у зв'язку з фальсифікацією результатів другого туру виборів, отримав нагороду в 2007 від ЦВК "за значний особистий внесок у захист конституційних прав громадян України". В Одесі в його честь було зведено пам'ятник. Він член Партії регіонів, член парламенту, який регулярно з'являється на телебаченні і в пресі.

Віктор Медведчук – на думку багатьох, злий геній української політики часів Леоніда Кучми, впродовж трьох років залишався в тіні. Але нещодавно сталося вражаюче повернення. Його знову обрали членом Вищої ради юстиції. Політик, котрий тісно пов'язаний з російським прем'єр-міністром Володимиром Путіним (він хрещений батько його дитини) і президентом Дмитром Медведєвим (його дружина - хрещена мати), допомагав помаранчевій принцесі Тимошенко поліпшити її відносини з Росією. Зараз за Медведчука йде боротьба між Партією регіонів і Тимошенко. Ходять чутки, що навіть Президент пропонував йому місце голови Ради національної безпеки.

Нам обіцяли, що бандити будуть сидіти в тюрмах, але обіцянку не було виконано. Невеликою втіхою для борців за справедливість стало те, що вони можуть вже не бояться таких, як Медведчук і Ківалов. Принаймні зараз і будемо сподіватися, що так буде і надалі.

Оригінал колонки - Orange blues

Ця колонка опублікована в № 46 газети Kyiv Post від 20 листопада 2008.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою kpletters@kyivpost.com