Точка зору: Мистецтво дурості

Чи багато хто з вас читав твори Салмана Рушди? Думаю, що ні, хоча значне число людей знає про нього: він автор Сатанинських віршів, проклятий елітою мусульманського духовенства. Чи багато хто з вас почав би з цікавістю шукати в інтернеті інформацію про адмірала Колчака? Якщо б не гучна прем'єра російського фільму, присвячена певним подіям за мотивами життя цієї людини, то, швидше за все, не багато хто.

Для того, щоб зацікавити сучасних людей, які живуть серед щільних інформаційних потоків, потрібно вміти виділятися. Але якщо у випадку з кінострічкою Адмірал її творцям вигідно підігрівати інтерес до всього, що пов'язане з цією темою, то ситуація з Рушди протилежна: духовенство хотіло б викреслити твори індуса з історії, але тільки привернуло до нього світову увагу. Приблизно те ж трапилося і з романом Код да Вінчі завдяки нервовій реакції представників християнських церков.

Зовсім необов'язково бути лідером релігійної громади, щоб з допомогою заборон піарити те, з чим борешся

Зовсім необов'язково бути лідером релігійної громади, щоб з допомогою заборон піарити те, з чим борешся. СБУ і українське МЗС подібно до мусульманських лідерів зуміли для досить поверхневої російської документальної стрічки Війна 08.08.08. Мистецтво зради влаштувати такий прем'єрний показ, якому позаздрить новий кінохіт про Джеймса Бонда Квант милосердя. А те, як вони це зробили, дозволяє припустити: у керівництва цих держструктур здібностей до елементарного прогнозування немає і на квант.

Про показ ніхто б і не почув, хіба що промайнуло б повідомлення у новинах, але за справу взялося мережеве піар-агентство з Володимирської вулиці міста Києва.

Початок не обіцяв бурхливого фіналу. Нардеп-регіонал Валерій Коновалюк, який розслідує тему поставок української зброї до Грузії перед п'ятиденною війною в Південній Осетії, в співдружності з посольством РФ збирався 12 листопада в Києві влаштувати показ фільму про ті події Війна 08.08.08. Зробити це хотіли не на центральних телеканалах України, не на широкому екрані, а в люксовому готелі Hyatt, що передбачало певну камерність події. Про показ ніхто б і не почув, хіба що промайнуло б повідомлення у новинах, але за справу взялося мережеве піар-агентство з Володимирської вулиці міста Києва. Представники розташованої там головної спецслужби країни заборонили керівництву готелю, настільки близького шефу СБУ - саме там він колись втратив свій гаманець з кількома сотнями доларів, - виділяти приміщення для показу.

Були б у нас часи Радянського Союзу, цим справа й закінчилася б. Адже в СРСР не тільки сексу, але й всюдисущого інтернету не було. Сьогодні ж саме цей абсолютно вільний інформаційний канал - Всесвітня мережа - дав старт успіху фільму про південноосетинську війні.

Ось це вже стало новиною - не якийсь ЖЕК, а саме СБУ взялась за фільм. Значить, він вартий того, він приховує якісь таємниці, несе в собі небезпечні для цілої держави одкровення!

Цікавість підігріло ще й українське МЗС, яке дещо пізніше "висловило обурення" діями російського посла та співробітників посольства. Мовляв, вони "мали намір брати участь у цій ганебній акції й намагалися чинити тиск на адміністрацію готелю, яка заборонила показ цієї фальшивки". Цьому тексту позаздрить професійний райтер.

В результаті ролик фільму, розбитий на кілька частин, виклали на YouTube, і його стали з цікавістю переглядати тисячі відвідувачів. На Korrespondent.net новина про заборону зібрала понад 1 тис. коментарів з відеоепізоду фільму - це дуже багато.

Україна і так визнала, що поставки зброї закавказьким друзям були, але нічого таємного - все в рамках міжнародного права

Головне - було б через що вчиняти гармидер. Стрічка більш за все схожа на зроблену журналістами середньої руки пропагандистську агітку, де події в Грузії пов'язують з виборами в США, демонструють афроамериканців-інструкторів, тіла загиблих, і супроводжується все це неприємним голосом за кадром. Згадується там і Україна - як одна з країн, яка постачала "режим" Михайла Саакашвілі зброєю. Для обізнаних людей нічого особливого в цьому немає: Україна і так визнала, що поставки зброї закавказьким друзям були, але нічого таємного - все в рамках міжнародного права. Кілька разів демонструються емблеми УНА-УНСО і невеликий виступ київського лідера цієї організації Ігоря Мазура, який мав дурість українською мовою Першому російському каналу говорити нісенітниці про те, що унсівці готові поїхати в Грузію, як на курорт, і взяти в руки зброю, тому що там - зона бойових дій.

Якщо б це все піднесли в такій обгортці - мовляв, є фільм, в якому говорять, що Україна продавала зброю Грузії, а Саакашвілі - маріонетка Маккейна, - більшість жителів країни його проігнорували б. Адже тут скептично розцінюють російські інтерпретації південноосетинських подій. Та й фінансова криза лише деяким неекономічним новинам дозволяє стати по-справжньому рейтинговими. Тому зіграти настільки невдалу партію при таких вдалих початкових умовах - завдання не з легких. Але українські держоргани блискуче з ним впоралися.

Відразу після війни в Осетії російські аналітики скаржилися, що офіційна Москва переконливо розгромила Тбілісі на полях битв, але програла інформаційну війну. Історія з фільмом показує, що цієї поразки росіяни могли уникнути, якщо б у той період зв'язками з громадськістю у Саакашвілі зайнялися фахівці з українського МЗС і СБУ. Це були б ті найманці, яких у фільмі 08.08.08. не стали б показувати. Навіщо, якщо вони так багато зробили для свого супротивника?

Ця колонка опублікована в № 45 журналу Корреспондент від 22 листопада 2008 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою korr-opinion@kppublications.com