Перервати дежа вю

Видається, що вони втратили елементарне почуття самозбереження. Адже в їх лавах поширена стійка впевненость у своїй безкарності, самовпевненість у своєму „над-" походженні, ніби це якась вища сила, а не народ України, надав їм такий статус.

Поводяться вони відповідно, як й годиться батькам, що трохи зверху дивляться на дітей своїх нерозумних, - з посмішкою, поблажливо. А іноді зовсім не зауважуючи - дивляться наскрізь, немов і немає нікого перед ними. Мовляв, рівень проблем не той, щоб своє батьківське заднє місце підіймати та щось робити.

Обранці у своєму тяжкому повсякденному житті готові обговорювати й вирішувати будь-які державницькі питання за винятком тих, що так чи інакше стосуються проблем звичайних людей.

До прикладу, чергове бажання нашого Президента викликати в країні передчасні вибори до парламенту було сприйнято більшістю політиків як сигнал до початку тренувань в риториці, вмінні взаємних образ та будівництві повітряних замків. Активно знову дістаються вже припорошені гасла та обіцянки про  краще життя. Але якось суть самого дострокового волевиявлення, причини, цілі й можливі наслідки скромно замовчуються.

По-перше, результати можуть бути зовсім інакшими, ніж ті, на які розраховують їх потенційні учасники. По-друге, і головне, – результатів може не бути зовсім в наслідок низької явки виборців.

Є альтернатива? Так. Проголосувати сидячи чи лежачи, за улюбленою книгою, або з дітьми та родиною на природі. Це теж є вибір. Вибір проти бездарів та хабарників...

Адже чим далі, тим більше ставлення людей до можливого волевиявлення переконують мене в думці, що насправді нам пропонують не нових депутатів обрати, а визначитися із одним питанням - про довіру громадян існуючому політичному устрою. Тобто фактично референдум, на якому голосувати треба не руками, а ногами.

Влаштовує безлад у країні, нахабні безвідповідальні представники від народу, хочеться щоб так було і надалі – ласкаво просимо на дільниці. Ось папірець, щось відмітьте, не важливо що, і кидайте у смітничок із проріззю – дякуємо. Вам скажуть, що тим самим Ви довели, що  є справжнім українцем, що дбає про добробут свого народного обранця!

А що, є альтернатива? Так, проголосувати сидячі чи лежачи, за улюбленою книгою, або з дітьми та родиною на природі. Це теж є вибір. Вибір проти бездарів та хабарників, непрофесіоналів та рвачів. Вибір байдужістю на байдужість. Це дуже відповідальний крок, бо треба розуміти, що далі величезна робота. Перебудова, насамперед, себе самого, свого ставлення до життя суспільного та політичного.

Сама політична система наскрізь скомпрометувала себе, створила передумови для подібного рішення. Вона вперто і поступово вбивала в людях віру в українського політика. Навіть  ті одержимі, в гарному розумінні цього слова, мої знайомі (що не так давно азартно виспівували гасла на майданах та відстоювали свої права, приносячи у жертву свій час, родинний спокій і сталу роботу) сьогодні виглядають розчарованими та спустошеними. Зникли останні ілюзії щодо спроможності головних діячів політичного поля формувати та досягати стратегічні цілі, їх бажання працювати на благо нашої країни. Занадто наявною стала відсутність будь яких ідеологічних відмінностей між окремими політиками, партіями, блоками. Адже самих ідеологій в них так і не з’явилося.

І в цьому контексті я вітаю такі передчасні пологи нового мислення та ставлення простих людей до політичного бомонду. Вибори потрібні, як мінімум для того, щоб вказати політикам на їхню реальну цінність, нехай навіть ціною втрат з бюджету великих коштів, що могли бути спрямовані на підтримку тих прошарків, що дійсно їх потребують. Але ми маємо на це піти, щоб у майбутньому щоразу не приймати участі у політичному фарсі свідомо підігруючи безвідповідальним політикам. Треба перервати дежа вю, вийти з гри, що нав’язується нам зверху. Та нарешті відчути себе єдиним повноправним джерелом змін, як це передбачає і Конституція України. І як того хочемо ми, але досі боїмося в цьому собі признатися.

Володимир Виноградський

Колонка публікується в рамках конкурсу в рубриці Точка зору