Справді, хтось не зможе купити квартиру чи машину в борг. Хтось не зробить ремонту чи не долетить до Анталії у відпустку, а обмежиться чимось ближчим. Але позитиву теж буде багато. І хто знає, чого врешті-решт виявиться більше.
Щоб пояснити, почнемо здалеку. Коли бізнес розвивається за принципом фінансової піраміди – це вже не бізнес. Коли зростання економіки базується на розвитку саме такого «пірамідального» підприємництва – це вже не зростання, а хвороба.
Багато в чому економічний поступ України якраз мав такий характер. Країна і зараз інтенсивно позичає кошти за кордоном, миттєво купуючи на ці гроші імпортні товари. Зростання споживання підвищує ВВП, і цей показник через свою недосконалість уводить в оману. Принаймні цифри його зростання, а також зростання особистих доходів громадян залишають у тіні якість цього зростання.
А тепер проілюструємо конкретними прикладами. Найяскравіший – ринок нерухомості. Класична мильна бульбашка, породжена, за великим рахунком, трьома факторами. Першим – відсутністю альтернативних можливостей безпечного вкладання коштів. Нерухомість у найбільших містах стала таким собі недержавним Пенсійним фондом для мільйонів українців, які заробляють на життя в країні та за її межами. Друга причина: нерівномірний розвиток країни – не за європейським, а за азіатськими чи африканськими лекалами, коли все бізнесове життя групується навколо одного, щонайбільше кількох центрів, а інша територія є цивілізаційною руїною. Ну і, нарешті, кредитний бум на позичені за кордоном гроші.
Як результат, у будівництві забули, що таке конкуренція, що таке робота над покращенням якості. Забудовники систематично запізнюються зі здачею будинків, будують за далеко не найоптимальнішими проектами, квартири здають у напівготовому стані. Словом, якісний продукт українські забудовники дають тільки у сегменті дорогої нерухомості, та й то не завжди. Далі, мильна бульбашка нерухомості породжує занепад у суміжних галузях та сферах. Українці донедавна годували армію малоосвічених, нахабних і не дуже чесних агентів з нерухомості. Ті за свої так звані послуги дерли з клієнтів до 5% вартості угоди, натомість не даючи нічого – ні гарантій юридичної чистоти контракту, ні справжньої допомоги у пошуку кредитних коштів. На щастя, нинішня стагнація допоможе залишити серед ріелторів лише справжніх професіоналів.
Друга галузь, яка звикла, що зростаючий ринок може пробачити їй усі помилки й недоробки, – це автодилери і виробники автомобілів. І перші, і другі не надто стежили за якістю свого товару та супутнього сервісу. Форуми автомобілістів наповнені історіями про те, як деруть з них по три шкури за сервісне обслуговування, як намагаються уникнути гарантійних зобов’язань. Тим не менш, спраглі до автомобільного щастя українці розмітали з автосалонів усе, що рухається. За найпопулярнішими моделями шикувалися багаторічні черги, знову увійшло в обіг забуте поняття «блат», розцвіла дрібна корпоративна корупція. Продаж зростав ледь не на 50% щороку – і це при тому, що у світі автомобільна галузь дуже конкурентна, і виробникам в інших країнах треба докладати неймовірних зусиль, аби переконати клієнтів купити бодай ще одне авто.
Третій приклад – страховий ринок. Услід за лавиноподібним зростанням кількості автомашин страхові компанії чимдуж кинулися захоплювати ринок. При цьому нерідко нехтуючи правилами страхового бізнесу, коли треба резервувати необхідні кошти для виплати компенсацій. В цьому наші страховики – просто брати по розуму росіян, які свого часу так само бездумно кинулися завойовувати ринок, щоб відрапортувати акціонерам переможні цифри, а потім постраждати від збитків.
Але поступове затихання автомобільної лихоманки в Україні допомагає страховим компаніям вчитися думати. Вони вже починають застосовувати відносно прогресивні системи оцінки ризиків для кожного клієнта.
Є сподівання, що аналогічно почнуть діяти і бізнесмени в автомобільній та будівельній сферах. Можливо, невеличка рецесія піде на користь – допоможе продавцям та покупцям позбавитися споживчої лихоманки, зупинитися і подумати. Чи варто тратити свої кошти в автосалонах з радянським обслуговуванням? Чи варто викидати гроші на напівквартири у напівлегально збудованих будинках? Чи потрібні нам усі ці масові виробництва бройлерів, нашпигованих гормонами та антибіотиками, ковбас із європейської здохлятини, кавової отрути з багаторазовим перевищенням норм ЄС щодо вмісту кофеїну?
Чекаю, що мала рецесія народить велику річ – дасть поштовх формуванню адекватної свідомості у споживачів та відповідальності у виробників. Бо поки що українці мають такий бізнес, на який заслуговують.
Ця колонка опублікована в тижневику НОВИНАР №27 від 18 липня 2008 року.
Передрук колонок, опублікованих у тижневику НОВИНАР, заборонений
Відповісти