Точка зору: Ліга демократичних держав?
4 лип, 11:02

Ця нова міжнародна група могла б стати величезною військовою потугою, що ґрунтувалася б частково на НАТО, а частково на „новому чотиристоронньому партнерстві з безпеки” у Тихому океані між Австралією, Індією, Японією та США. Ані Росія, ані Китай, звісно ж, запрошення до Ліги не отримають: насправді Маккейн хотів би, щоб Росію виключили з Великої вісімки.

Ліга потрібна, заявляє Маккейн, бо у життєво важливих для Америки питаннях, як-от боротьба з ісламським тероризмом, гуманітарна інтервенція, поширення свободи, демократії та вільного ринку, США та їхні демократичні партнери повинні мати змогу діяти без санкції ООН (тобто без Росії та Китаю). Інакше кажучи, головна мета Ліги полягає в упослідженні Росії та Китаю на світовій арені.

Найбільшої критики план Маккейна заслуговує через те, що він може призвести до початку нової холодної війни між країнами, на які вішають ярлики демократій та автократій. А це не лише небезпечно, а й безглуздо. Росія та Китай не „загрожують вільному світові” потужною ідеологією та величезними збройними силами, як це були під час холодної війни. Більш того, демократичні держави самі не дійшли одностайної думки, що робити з ісламським тероризмом чи геноцидом у Дарфурі.

До того ж, у таких питаннях, як тероризм, поширення ядерної зброї чи кліматичні зміни, США потребують допомоги Росії та Китаю. Ставлячи на них тавро парій, годі досягти з ними порозуміння. Справді, Росія головним чином співпрацювала зі США лиш у війні з тероризмом. Зрештою, ця ідея нездійсненна. Неможливо уявити Індію чи Бразилію, які прагнуть вступити до Ліги.

Та все ж це серйозна пропозиція: демократичні держави не воюють одна з одною.

Мабуть, Ліга демократичних держав Маккейна розроблялася, щоб наблизити мрію Іммануїла Канта про вічний мир, тиснучи на недемократичні держави, аби змінити шлях їхнього розвитку – якщо треба, й силою.

Не зважаймо на те, що спроби прищепити демократію в Іраку та Афганістані обернулися кривавою поразкою. Чи насправді демократичні держави ніколи не воюють між собою? Ствердна відповідь, вочевидь, буде залежати від двох різних тверджень.

Перше зводиться до того, що історично демократії ніколи не воювали між собою. Але це твердження правильне з часів Другої світової війни для невеликої групи багатих країн (частковим винятком тут є Індія) переважно з Західної Європи та її заокеанських відгалужень. Більше того, це конституційні демократії зі звичними для сучасних західних політичних систем рисами, не „ісламські демократії”, як Іран. Резонним висновком з цього скромного прикладу може бути те, що „багаті й конституційні демократичні держави зазвичай живуть у мирі одна з одною”.

Друге твердження полягає в тому, що ці країни здатні жити без чвар завдяки демократичній формі правління. Але хіба це демократія привела до миру та процвітання, а не навпаки? Чи мир у Європі з 1945 року зберегла демократія, чи тривалий період миру після закінчення Другої світової війни зробив демократію нормою для Європи?

У світі вже існує організація з підтримки миру. ООН створили за правилами, відповідно до яких держави різних політичних кольорів могли співіснувати. США дратує, що їм не вдається проштовхувати свої пропозиції через ООН. Але ООН якраз для того й існує, щоб захищати всі держави від беззаконної поведінки всіх держав, включно зі США. Діючи в обхід ООН та ділячи світ на два озброєні табори, Ліга демократичних держав лише збільшила б небезпеку війни.

У світі вже є механізм розподілу багатства. Його називають торгівлею. У 1994 році була створена Світова організація торгівлі, метою якої є лібералізація торгівлі згідно з ухваленими правилами. Накладаючи на торговельні відносини ембарго, санкції, демократичні критерії, екологічні стандарти та права людини, Ліга буде радше стримувати розвиток торгівлі та зменшувати шанси бідних недемократичних країн наздогнати розвинуті держави.

Єдина мета Ліги демократичних держав, як здається, полягатиме в тому, щоб узаконити розв’язання війн демократичними державами – з метою поширення демократії! У цьому суть послання Маккейна. Але якщо в цьому мета Ліги – а я не бачу іншої – тоді це небезпечно для миру, адже її оборонці переконані в тому, що тривале співіснування з недемократичними державами неможливе.

Це безглуздо й історично неправильно. Поширення західної демократії – це шляхетна місія, і їй ледве чи сприятимуть войовничі настрої. Мирне співіснування різних політичних систем – мета, якої можна досягти і під якою можуть підписатися всі головні світові держави.

Роберт Скідельскі, член Палати лордів Великої Британії, почесний професор політекономії в Університеті Ворвік, автор біографії економіста Джона Мейнарда Кейнса та член правління Московської школи політичних досліджень.

Copyright: Project Syndicate, 2008, www.project-syndicate.org.