Тому що вони перебувають на зломі двох світів і, відповідно, приречені бути крайніми.
Вдумайтесь: дорога – чи не єдине місце, де правлячий клас нашої країни фізично перетинається з народом. У всіх інших місцях вітчизняна псевдоеліта відгороджена від звичайних громадян стінами урядових і корпоративних будинків, найманими охоронцями та високим парканами. Вона ховається у дорогих ресторанах, VIP-зонах футбольних стадіонів та концертних залів. І лише на дорозі ми бачимо їх – точніше, їхні дорогі машини, що, бува, летять на червоне світло, об’їжджають затори по зустрічній смузі на шаленій швидкості, чи паркуються ледь не посеред дороги зі жвавим рухом.
Чи може міліція щось їм реально протиставити? На жаль, ні. Державтоінспекція є частиною корумпованої влади, і стовідсоткова чесність співробітника там просто рівноцінна самогубству.
Більше того, каста „недоторканих” своєю брутальною поведінкою на дорозі викликає у суспільства зневажливе ставлення до законів та правил. При цьому принижує авторитет та гідність даішників, на очах яких це все коїться.
Отже, потрібно подбати про незалежність дорожньої патрульної служби. Як цього досягнути? Оскільки незалежність міліції – мета для України ще більш складна, ніж зміна територіального устрою держави, то варто піти простішим шляхом і призначити додаткові, багатократно збільшені штрафи для порушників з числа депутатського корпусу, вищих чиновників і співробітників правоохоронних органів – в тому числі, і самих даішників.
Крім того, обов’язково публікувати звіт про дотримання правил дорожнього руху найвищими особами держави в центральних ЗМІ.
Так, ви абсолютно правильно подумали – називається це „влаштувати травлю” високопосадовим та впливовим порушникам.
Нехай же ПДД стануть ще одним способом для політиків з’ясовувати між собою стосунки! Нехай політикани слідкують один за одним і викривають одне одного! Чим більше буде гризні серед них, тим дисциплінованішими будуть вони і тим більше буде принаймні зовнішньої поваги до закону.
Можна допомогти українським „хазяям життя” обливати брудом одне одного, встановивши спільне чергування патрулів ДАІ та представників громадськості у місцях, де машини еліти систематично порушують правила руху.
Крім того, потрібно зняти з ДАІ функцію холуя при великих панах, який розганяє „смердів” тоді, коли панству забагалося їхати. Президент, прем’єр та інші особи мають їздити нарівні з усіма, а перекриття вулиць у години пік – це надзвичайно принизливий і брутальний крок стосовно своїх співгромадян, характерний для тоталітарних держав. Перекривати вулиці можна лише під час приїзду великих іноземних делегацій, та й то далеко не в тих масштабах, як це робилося під час візиту Джорджа Буша.
Нарешті, з приводу штрафів. Вони надзвичайно низькі як для європейської країни. Навіть у відсотковому відношенні до доходу середнього українця – середній європеєць за одне й те саме порушення сплатить відносно більшу частку свого доходу, ніж наш співвітчизник.
Аргумент противників – зростання штрафів стимулює хабарництво. Але, за великим рахунком, нам, громадянам, чий інтерес – безпека на дорозі, з приводу хабарництва не варто хвилюватися. Грає роль лише величина покарання, що загрожує – а чи піде сума, сплачена водієм, у кишеню даішнику, чи в бюджет держави, звідки ці кошти потраплять у кишеню можновладцям, не важливо. Важливо, що лише у разі великого фінансового покарання у водія є достатньо стимулів дотримуватися правил руху на дорогах.
Звісно, автор далекий від ідеалізації служби ДАІ. На жаль, система МВС не сприяє тому, щоб там легко працювалося чесним людям. Є дуже серйозна річ, яку можна дорікнути ДАІ – це ефективність розслідування резонансних злочинів, зокрема ДТП із смертельними випадками. Правоохоронці не надто коректно розслідують вбивства велосипедистів Анатолія Перепаді та Олексія Башкірцева, поки що уникає покарання кременчуцький масовий вбивця Нефендович, гуляє на свободі мажор Калиновський, що вбив у Києві двох людей.
Ті міліцейські слідчі, від яких залежить розслідування вказаних інцидентів, мусять розуміти – коли йдеться про життя, про гроші слід забути. Бо інакше вони стають винуватцями наступних вбивств, що кояться через безкарність винуватців.
І остання річ, яку просто необхідно сказати з приводу реформування ДАІ: громадяни не мають чекати, що хтось прийде і змінить щось у роботі даішників. Необхідно об’єднуватися і примушувати МВС працювати так, як слід. Робити це з допомогою публічного тиску – як, наприклад, успішно робили київські велосипедисти у відповідь на незрозумілі дії МВС щодо розслідування вбивств їхніх колег. Вони домоглися того, що механізм слідства зі скрипом, але почав-таки працювати. Отже, найкращий реформатор – це об’єднаний народ.
Ця колонка опублікована в тижневику НОВИНАР №25 від 04 липня 2008 року.
Передрук колонок, опублікованих у тижневику НОВИНАР, заборонений
Відповісти
