Європа гостро потребує іммігрантів, але не готова до цього культурно. А отже, найближчими десятиліттями на Європу чекають набагато значніші соціальні зміни, ніж у будь-яких інших місцях світу, хоча характер цих змін ще не дуже зрозумілий.
На перший погляд, сьогоднішні дебати у Європі стосуються переважно політичної та економічної інтеграції – того, як далеко європейці мають зайти у процесі об’єднання ресурсів та суверенних прав у Європейському Союзі. Але за ними ховаються реальні побоювання з приводу імміграції і страх того, що національним культурам загрожує наплив іноземців – як білих, так і небілих.
Темпи імміграції до Європи зараз випереджають темпи імміграції до США: майже два мільйони осіб офіційно прибувають до європейських країн щороку, не кажучи вже про невідому кількість нелегальних іммігрантів. За найскромнішими підрахунками Євростату – статистичного відомства ЄС, – загальна чисельність переселенців до Об’єднаної Європи від сьогодні і до 2050 року сягне 40 млн. осіб. Поза сумнівом, такий притік призведе до того, що праві політики екстремістського зразка матимуть у Європі ще більшу підтримку.
Привид що раз сильнішої расової напруженості вже викликає тривогу. Але це лише один аспект нагальної потреби Європи в „імпорті” людей з Африки та Азії. Європейці також стануть свідками ліквідації їхніх держав усезагального добробуту та систем соціального забезпечення. Є ризик того, що на зміну виплеканій жителями Старого світу європейської моделі пенсій, безплатної системи охорони здоров’я та допомоги в разі безробіття може прийти модель американська, яка викликає презирство та побоювання. Це, звісно, станеться не тому, що європейці тяжіють до менш сприятливих соціальних умов Америки, а тому що для урядів європейських країн це єдиний спосіб фінансово залишитися на плаву.
Головною причиною такої ситуації є скорочення чисельності населення Європи. „Демографічна бомба уповільненої дії”, про яку економічні аналітики говорили впродовж останнього десятиліття, сьогодні починає спрацьовувати. Результатом є нестача робочої сили у багатьох країнах ЄС і тривожне скорочення частки людей працездатного віку, з чиїх податків виплачують пенсії та погашають видатки на медичне обслуговування пенсіонерів. Багато країн погіршують ситуацію – або заохочуючи достроковий вихід на пенсію, або, як у випадку із Францією, створюючи панацеї від безробіття, як-от 35-годинний робочий тиждень.
Близько третини всіх чоловіків у Європі кидають роботу у віці, трохи старшому за 50 років. Цей чинник, а також те, що за два останніх покоління рівень народжуваності в усій Європі впав набагато нижче, ніж двоє дітей на батьківську пару – рівня простого заміщення поколінь, як і те, що Європейська Комісія назвала „разючим” збільшенням тривалості життя, означає: у 2050 році замість чотирьох робітників на одного пенсіонера залишиться тільки два.
Інакше кажучи, європейські політики перебувають у химерній позиції. Політичне мислення у більшості країн ЄС по-старому твердо зосереджене на безробітті, як головному злі, з яким треба боротися, – тоді як реальна загроза полягає у нестачі людей для заповнення вакансій. Європейська Комісія попереджає, що це призведе до зниження темпів зростання ВВП. За словами Клауса Реґлінґа, генерального директора Комісії з економічних та фінансових питань, чисельність працездатного населення Європи скоротилася до такої міри, що з 2010 року максимальні щорічні темпи економічного зростання у країнах Західної Європи знизяться до 1,8% (із середнього рівня 2,3% останніми роками) та до 1,3% – з 2030 року.
Економічний застій такого масштабу матиме тривожні наслідки, бо означає менше податкових надходжень для фінансування всіх проектів реформ та інвестицій в інфраструктуру, яких Європа гостро потребує для відновлення продуктивності праці та конкурентної переваги за рахунок високих технологій. І якщо така перспектива викликає занепокоєння у країн Західної Європи, колишнім комуністичним країнам ЄС доведеться ще сутужніше, адже їхні демографічні тенденції означають, що середнє потенційне зростання впаде із сьогоднішнього здорового рівня у 4,3% на рік до лише 0,9% після 2030 року.
Більшість європейських країн вже потерпає від неефективного ринку праці: на ньому ті, хто шукає роботу, і потенційні працедавці або не можуть, або не хочуть знаходити один одного. Високий рівень безробіття серед молоді, а також скорочення кількості випускників шкіл у Європі вже нівелюють позитивний ефект від імміграції. У Брюсселі, де іммігранти, головним чином з Північної Африки, становлять чверть населення міста, готелі та ресторани останнім часом вдаються до термінового набору персоналу через інтернет задля вирішення проблеми нестачі робочої сили. Криза робочої сили є ще гострішою у тих секторах, які потребують більше навиків та вищої кваліфікації.
Пов’язані з нестачею робочої сили проблеми Європи, як і у США, погіршуються через зростання двох потуг – Індії та Китаю. Як європейці та, меншою мірою, американці зможуть зберегти високий рівень життя, залишається загадкою. Але проблема Європи серйозніша, тому що її політики не здатні впоратися з напруженими питаннями расової, релігійної та етнічної належності у суспільствах, які, здається, зовсім не бажають дивитися у майбутнє.
Copyright: Project Syndicate, 2008
www.project-syndicate.org
Ця колонка опублікована в тижневику НОВИНАР №24 від 27 червня 2008 року.
Передрук колонок, опублікованих у тижневику НОВИНАР, заборонений
Відповісти
