Але мав би. Опозиція вмить розкритикувала цей крок, назвавши його „небезпечним трюком” та „димовою завісою”. Один експерт навіть запитав: „Чи настане скоро час, коли кандидатів на міністерські посади знаходитимуть через рекрутингові агенції?” А молодий депутат парламенту заявив, що „Францією не можна керувати, як заводом з виробництва болтів”.
Але що такого абсурдного у встановленні стандартів, згідно з якими можна буде оцінити виконання обіцянок, що їх Саркозі дав перед виборами? Перед міністрами Саркозі, відразу після їх призначення у червні 2007 року, були поставлені чіткі завдання у формі листа про наміри. Хіба не нормально створити хоч якийсь механізм підзвітності міністрів?
Культура „результатів” посіла центральне місце в економічній модернізації Франції. Тому хіба вона не має поширюватися на французький уряд з його історичною схильністю до пасивності та відчуженості? І питання встановлення придатних до вимірювання стандартів, задля оцінювання діяльності уряду, аж ніяк не обмежується Францією. Прем’єр-міністр Великої Британії Ґордон Браун також зробив такі кількісні цілі особливістю свого управлінського стилю, ще коли був канцлером казначейства.
Звісно, установи, яким доручено контроль за державним сектором Франції, наприклад, Cour des comptes [аналог Контрольно-ревізійного управління в Україні] чи Inspection générale des finances [Генеральна фінансова інспекція], мають навички та ресурси для виконання цього завдання. Крім того, державна політика Франції підлягає загальній процедурі перегляду. Проте культура приватної аудиторської фірми може привнести щось нове, дозволивши здійснити загальну оцінку діяльності підприємства, а не просто перевірку законності його дій та рішень.
Для противників цього плану головною причиною обурення є критерії оцінювання. Чи можна скласти враження про роботу міністерства у справах імміграції, виходячи з числа депортованих нелегальних іммігрантів? Чи має оцінка діяльності міністра освіти ґрунтуватися на кількості понаднормової роботи, виконаної вчителями під тиском уряду? Чи треба оцінювати роботу міністра культури відповідно до числа відвідувачів безплатних музеїв чи частки французьких фільмів на вітчизняному ринку?
За цими питаннями ховаються більш фундаментальні проблеми, а саме: чи досягнення політичних цілей можна виразити у кількісних показниках? Чи можна оцінювати ефективність держави так само, як і роботу фірми, ґрунтуючись на низці конкретних результатів?
Певною мірою, так. Врешті-решт державні бюрократичні структури, з одного боку, є різновидом великих і складних організацій, робота яких у приватному секторі оцінюється відповідно до стандартних показників ефективності. У багатьох західних демократіях – Новій Зеландії, Швеції, Великій Британії та навіть Італії – зусилля, спрямовані на адміністрацію, були зосереджені на формуванні тіснішого зв’язку між управлінням та ефективністю.
З іншого боку, однак, державні бюрократичні структури істотно відрізняються від організацій приватного сектора, бо мають свої особливості та цілі, які опиняться під загрозою, якщо їх звести до кількісних стандартів результативності й ефективності. Справді, одна з головних причин, чому деякі завдання доводиться виконувати урядові, а не приватному сектору, полягає в тому, що звичайні ринкові механізми не працюють у випадку так званих „громадських благ”, оскільки ринок не може визначити оптимальний рівень їх пропозиції.
Цілі, що піддаються кількісному обрахунку, таким чином, приховують важливе політичне рішення щодо відповідного „портфеля” послуг, які має надавати держава. А якщо оцінка ефективності держави буде ґрунтуватися тільки на низці наперед визначених кількісних цілей, міністри почнуть ігнорувати якість та інші важливі проблеми, що цілком зрозуміло, але неправильно.
То чи варто французам аж так перейматися? Як сказав прем’єр-міністр Франсуа Фійон, „ми не у школі”. Окрім технічних критеріїв, робота міністрів буде оцінюватися за ступенем впливу їхньої партії чи політичної фракції, результатами виборів та їхньої особистої популярності серед засобів масової інформації та громадськості. Таким чином, немає жодної суперечності між метою перетворити міністрів на ефективних керівників та здатності парламенту змусити членів уряду бути відповідальними за свої дії. Врешті-решт, останнє слово залишиться за виборцями.
Отже, встановлення кількісних показників може стати корисним нововведенням, але тільки якщо його метою буде створення нового інструменту для управління деякими аспектами державної діяльності. В усьому ж іншому її цілі – суть обов’язків міністрів – все одно оцінюватимуть, ґрунтуючись на цінностях, важливість та складність яких не може бути зведена до холодної одномірності електронної таблиці.
Cjpyright: Project Syndicate, 2008
www.project-syndicate.org
Ця колонка опублікована в тижневику НОВИНАР №23 від 20 червня 2008 року.
Передрук колонок, опублікованих у тижневику НОВИНАР, заборонений
