Декілька тижнів тому з мене невдало пожартували: ввечері на мобільний телефон стали приходити есемески, відправлені з інтернету: спочатку – жарти з приводу наднизьких тарифів на дзвінки з міліції додому, потім – пропозиції вгадати, хто це, і припущення про те, як я дивуюсь, отримуючи ці повідомлення. Можна подумати, що хтось помилився? Так, але не в моєму випадку, бо номер мого мобільного висить у контактах видання, в якому я працюю, і його знають чимало студентів, серед яких, звісно, є й ображені недостатньо хорошими, на їхню думку, оцінками. Я ще раз подумала, які злі жарти з нами може зіграти інтернет. Колишні паперові телефонні довідники відійшли у минуле. Нині актуальні онлайнові бази даних, в яких можна знайти телефон і адресу будь-якої людини. Але й це лише частина того айсберга проблем, які нам приніс інтернет.
Популярність онлайнових сервісів в одну мить може зробити з людини зірку чи посміховисько. Це вже є відбувається навіть в Україні, де інтернетом користується лише близько восьми мільйонів чоловік. Досить пригадати „інтернет-зірку” минулого року Михайла Добкіна. Відомі персони – українські й зарубіжні – вже змирилися з тим, що їхні не найкращі ракурси і неідеальна поведінка можуть стати надбанням громадськості. Історія з Брітні Спірз, можливо, не мала б такого розголосу, якби не сервіси онлайнового відео, адже сама ідея анонімності всесвітньої мережі дає карти в руки тим, хто хоче висловлюватися, не називаючи імен й уникаючи відповідальності.
Розуміючи, до яких проблем можуть призвести такі онлайнові інструменти, у деяких країнах викладачі вимагають закриття сайтів типу YouTube, щоб захистити себе від нападок інтернет-хуліганів.Адже це так просто – змонтувати відео чи звуковий ролик або, попрацювавши з графічним редактором, створити не зовсім достовірну картинку і зробити її доступною мільйонам. Тому особисто я почуваюся не дуже зручно в таких місцях, як душова фітнес-клубу або роздягальня басейну. Хто його знає, чи не переодягається поруч зі мною моя студентка і чи її мобільний телефон в цей момент не записує відео.
Майбутні роботодавці вже не довіряють офіційному резюме, HR-фахівці шукають інформацію про майбутніх працівників в інтернеті, зокрема у блогах та соціальних мережах. Якщо рік тому інформацію про кандидатів в інтернеті шукав кожен четвертий спеціаліст з добору кадрів, то зараз це робить кожен другий. Колекторські компанії також використовують соціальні мережі для пошуку боржників. Озброїтися новітніми технологіями пошуку планують навіть військкомати.
Реакцією на це стала поява компаній, які допомагають „вибілити” онлайнову репутацію. Проте в Україні таких послуг ще не надає ніхто, бо наразі це не надто актуально з огляду на темпи поширення інтернету в нашій країні.
Але й це лише частина проблеми, породженої віртуальним простором. Мені щодня доводиться читати і писати про нові онлайнові сервіси. Ось з’явилась ще одна соціальна мережа, а ось запустили сервіс з рекомендаціями про нові фільми, а ця система дає змогу налаштувати список блогів, які ви читаєте. Хочете зберігати в Мережі статистику про власні фінанси? Чи медичну інформацію? Чи ще щось?
Цікаво, що найбільше звинувачень у порушенні приватності звучить на адресу компанії Google, адже саме її пошук є найкращим і не дає нікому сховатися у віртуальному просторі. Окрім пошуку, компанія пропонує багато інших сервісів, які часто є кращими за аналоги. Тому користувачі шукають в Google, тримають там електронну пошту, читають новини, зберігають фотографії, спілкуються тощо. А нещодавно Google запустив ще один сервіс, який фактично став наступним цвяхом у труну приватності, – сервіс зберігання медичної інформації користувачів. Хоча розробники й наголошували, що до забезпечення конфіденційності цього сервісу поставилися особливо уважно.
Інтернет перетворюється на величезного полісмена, такого собі Big Brother, який стежить за нами і від якого не сховаєшся. Довіряючи інформацію тому чи іншому сервісу, варто пригадати фразу з американських фільмів: „Ця інформація може бути використана проти вас”.
Проте відмовитися від інтернету сьогодні нереально, адже віртуальний світ став невід’ємною частиною життя людей. Тому, спілкуючись в інтернеті та викладаючи там інформацію для загального доступу, слід пам’ятати, що вона може потрапити до рук недоброзичливців. А таким суто приватним даним, як номери телефонів, домашні адреси тощо, взагалі не місце в інтернеті.
Тим часом не варто забувати, що анонімність всесвітньої мережі дає змогу частково вирішити цю проблему: ніки, псевдоніми та юзернейми ніхто скасовувати не збирається. Їх використання допоможе унеможливити зв’язок з реальною особою. Тож спілкуйтеся на здоров’я, але не забувайте про збереження віртуальної репутації.
Ця колонка опублікована в тижневику НОВИНАР №19 від 23 травня 2008 року.
Передрук колонок, опублікованих у тижневику НОВИНАР, заборонений
Відповісти
