Якщо так піде й далі, то наш вельмишановний московський гість переплутає ОУН з ООН.
Втім, Лужкова не цікавить суть справи – хто, де, коли, за що і як воював. Йому головне зчинити скандал, що він і зробив. Причому Москва у чужому оці бачить соломинку, а в своєму не помічає й колоди.
Коли Лужков згадав УНА-УНСО, звісно, він переплутав цю назву з назвою націоналістичного руху в Україні минулого століття. До них же наші „старші брати” записують і дивізію СС „Галичина” та деякі інші формування, котрі свідчать начебто про зраду українців та їхнє служіння гітлерівській Німеччині. Але чомусь мер Москви сором’язливо мовчить про те, що в очолюваному ним місті ще з 1994 року за адресою Ленінградський проспект, біля Храму всіх святих, висить меморіальна дошка 15-му козачому кавалерійському корпусу вермахту, який воював під командуванням групенфюрера Гельмута фон Паннвіца. До нього входили російські козаки, котрі прославилися серед іншого й різаниною мирного населення.
Як відзначається у російськомовній „Вікіпедії”, діячів цього військового підрозділу намагалися реабілітувати, але за висновком військової колегії Верховного суду Російської Федерації, Краснов, Шкуро, Султан-Гірей Клич, ще один Краснов, Романов і сам фон Паннвіц визнані засудженими обґрунтовано і такими, що не підлягають реабілітації. Попри це, дошка і далі спокійнісінько висіть собі там, де висіла. Навіть більше, вона освячена Російською православною церквою.
А пригадуєте, коли в Естонії відбувалася історія з перенесенням пам’ятника радянським солдатам з центру міста на кладовище? Тоді Росія вустами своїх офіційних діячів метала громи й блискавки, погрожувала всілякими жахливими карами й обіцяла вжити економічних заходів, щоб поставити на місце „знахабнілу Естонію”. І це все при тому, що естонці ніколи не сприймали радянських солдатів як визволителів, адже СРСР загарбав цю країну ще до того, як Гітлер напав на Сталіна.
Тим часом у процесі московських наїздів на Таллінн з’ясувалося, що незадовго до того під Москвою сталася аналогічна подія. Там стояв пам’ятник льотчику, етнічному українцеві, уродженцеві Запоріжжя Василю Пойденку, який загинув 1941 року у небі над Москвою. На тому місці мали прокладати розширене Київське шосе, і цей пам’ятник навіть не перенесли, а просто зруйнували. Московський журналіст Анатолій Баранов розповів, що частина пам’ятника – стилізовані крила – валялися просто у придорожній канаві.
Цікаво, що у нас чимало підспівувачів завжди здіймають галас в унісон із Москвою. Особливо відзначаються цим народні депутати Криму. Але чомусь вони заплющили очі на інцидент з могилою радянського прикордонника Олександра Терлецького у селищі Форос. Я часто відпочиваю в цьому селищі, і якось місцеві мешканці навіть повели мене на місце подвигу цього відважного вояка. У перші дні війни він, маючи обмежений військовий ресурс, так вдало встановив дві вогневі точки, що на цілу добу зупинив просування основних німецьких сил у бік Севастополя.
На відміну від багатьох вигаданих політичними армійськими працівниками псевдогероїв, цей чоловік заслуговує всілякого вшанування. І ось кілька років тому, ще за правління Леоніда Кучми, у Києві порушили питання про перенесення праху Терлецького в інше місце. Місцеве населення протестувало, селищна рада відмовлялася виконувати цю вказівку, та все одно прах героя вночі тишком-нишком перенесли з одного місця на інше. Чому мовчали наші поборники пам’яті загиблих на війні героїв? Мабуть, тому, що вказівки з Москви не було.
Я далекий від думки парирувати російські закиди на рівні „сам дурень”. Останніми роками ми вчимося сприймати війну не в чорно-білому змалюванні. Коли російські козаки і ціла армія генерала Власова воювали проти більшовиків, я їх можу якщо не виправдати, то зрозуміти. Їх можуть зрозуміти й сучасні російські діячі. Принаймні я не чув, щоб на власовців наїжджали так, як на наш Рух опору. Подвійні стандарти їм потрібні для політичних спекуляцій. Уже вкотре вони влаштовують танці на трунах. Мені здається, що від таких танців урешті-решт можна не тільки ногу зламати, але й шию скрутити.
Ця колонка опублікована в тижневику НОВИНАР №18 від 16 травня 2008 року.
Передрук колонок, опублікованих у тижневику НОВИНАР, заборонений
Відповісти
