Своїми недавніми діями Президент України Віктор Ющенко, здається, забезпечив собі місце у довгому списку правителів, які пожертвували майбутнім своєї країни тільки заради продовження свого невмілого керівництва.
Останні кроки Ющенка у політиці та економіці свідчать про те, що його інстинкт самозбереження не має меж. У минулому завзятий прихильник вільного ринку та людина, яка у 1990-х роках врятувала Україну від гіперінфляції, останніми тижнями Ющенко наклав вето (у деяких випадках на досить хитких підставах, а в деяких – узагалі без жодних підстав) на приватизацію кількох важливих об’єктів. Наприклад, він заблокував продаж регіональних енергетичних компаній, оскільки, з його слів, їх приватизація загрожує „національній безпеці” України, хоча насправді безпеці України загрожує власне корумповане і некомпетентне державне управління цими компаніями, яке робить Україну вразливою перед енергетичними відключеннями.
Єдиним мотивом Ющенка, видається, є бажання зашкодити своєму прем’єр-міністрові Юлії Тимошенко, яку він вважає найбільшою загрозою своєму переобранню у 2010 році. Щоб ще сильніше похитнути становище кабінету Тимошенко, Центробанк під керівництвом президентського ставленика провадить політику, яка провокує високий рівень інфляції. Кажуть, коли у голови банку Володимира Стельмаха запитали про це, він заявив Тимошенко, що його політика знищить її уряд раніше, ніж зламає хребет економіці.
У політиці Ющенко також грається з вогнем, втративши підтримку більшості членів створеної ним партії „Наша Україна”. З часів його перемоги у 2004 році рейтинг популярності Ющенка впав до 8%. Врешті-решт роль партії звелася до статусу молодшого партнера в коаліційному уряді Тимошенко.
Замість того щоб повернути собі підтримку, впроваджуючи реформи та політику приватизації, обіцяну ним під час помаранчевої революції, Ющенко планує разом із небагатьма членами „Нашої України”, яких він ще контролює, створити стратегічний альянс із Партією регіонів – тією самою партією, яка виступала проти переходу України до демократії та відкритого суспільства. Щоб остаточно домовитися щодо згаданої угоди, Партії регіонів доведеться відмовитись від власного непрохідного лідера Віктора Януковича як майбутнього президента і визнати Ющенка своїм єдиним лідером.
У своїх політичних труднощах Ющенко може звинувачувати тільки себе. Прийняте ним у 2006 році рішення повернути Януковича із забуття й подати його кандидатуру на пост прем’єр-міністра було кроком, від наслідків якого він не оговтався донині. І лише торік, коли Янукович спробував використати парламент, щоб позбавити Президента його повноважень, Ющенко врешті-решт зібрав свою волю до боротьби і розпустив уряд Януковича та призначив позачергові вибори. Проте на виборах перемогла Тимошенко, яка перетворила своє повернення до влади у безумовне лідерство в опитуваннях щодо майбутніх виборів.
Ніхто не міг передбачити, що Ющенко буде душити українську економіку та політичну систему. Коли у січні 2005-го він прийшов до влади на величезній хвилі народної підтримки, це був непоганий початок. Економіка росла, і разом із Тимошенко він узявся приборкувати чорну діру корупції в Україні. Здавалося, що він щирий поборник примирення російськомовного Сходу та україномовного Заходу України. Протягом усього президентства він дотримувався принципу чесних виборів, свободи та плюралізму преси.
Але хронічні хитання й невдалі політичні рішення постійно підривають його фундаментальні демократичні починання. Скидається на те, що тепер Ющенко має намір зробити ще один серйозний політичний прорахунок, підтримуючи радикальну конституційну реформу, метою якої є створення суто президентської системи правління. Ця пропозиція не має шансів на успіх в українському парламенті. Ющенко хотів обійти парламент шляхом проведення національного референдуму, але Конституційний Суд України ухвалив рішення про те, що тільки парламент має право визначати, як повинна проводитися конституційна реформа.
Хоча Ющенко, вочевидь, неспроможний врятувати себе політично, Європа здатна допомогти і йому, і Україні. Тимошенко готова запропонувати Ющенкові компроміс, і європейські лідери повинні переконати Ющенка, щоб він його прийняв. Її варіант конституційної реформи має на меті зробити Україну суто парламентською республікою, зберігши Президента у ролі глави держави й головнокомандувача Збройних сил. Ющенко ще може зберегти за собою почесне місце в історії, якщо замість того, щоб за будь-якої нагоди перешкоджати Тимошенко, підтримає її антикорупційні дії та конституційну реформу, яка спрямована на наближення політичної системи України до парламентської демократії Європи, а також на полегшення європейської інтеграції України.
З огляду на те, що Ющенко фактично не має серйозних шансів перемогти на наступних виборах, Тимошенко зробила йому щедру пропозицію. Якщо її буде прийнято, це створить умови для вступу України до ЄС та досягнення домовленостей щодо Угоди про вільну торгівлю з ЄС і гарантує стабільний, ефективний та демократичний уряд, який їй так потрібен. Європейські лідери, які допомогли завершити помаранчеву революцію мирно й демократично, повинні знову допомогти Україні уникнути політичної безвиході.
Copyright: Project Syndicate, 2008
www.project-syndicate.org
Відповісти
