Історія, збережена морем: нові здобутки української археології

Влітку 1277 року торговельне судно з італійського міста Піза, назбиравши товар у різних портах Середземномор’я, взяло курс на північ – до Чорного моря. До чорноморських поселень купці везли амфори з вином, олією й ладаном, венеціанське скло, але основним вантажем був посуд з полив’яної кераміки – з розписами на тваринну й рослинну тематику та геометричними малюнками, зробленими зеленою та коричневою фарбою.

Проте доставити товар до місця призначення екіпажу не судилося. 14 серпня судно згоріло під час бою, у який воно було змушене вступити у районі сучасної Судакської бухти.

Реальність цієї трагедії, описаної у середньовічних джерелах, підтвердили українські підводні археологи, які вже дев’ять років досліджують затонулий корабель. Безпосередні розкопки цієї історичної пам’ятки проходять з 2001 року.

Товар лицем

Археологічні дослідження на місці затоплення торговельного судна 13 ст. поблизу селища Новий світ у Судакській бухті проводить Центр підводної археології  Київського національного університету (КНУ) імені Тараса Шевченка. Влітку цього року відбулася вже сьома експедиція. Найцікавіші її знахідки були представлені на археологічній виставці, що відкрилася на початку листопада в Музеї історії КНУ у червоному корпусі.

фото автора
миски з італійського корабля, ХІІІ ст.

Дуже цікавими експонатами є й шматочки виробів з різнокольорового венеціанського скла. Цілі скляні предмети вдається знайти надзвичайно рідко, оскільки вода роздушує скло. Але за деякими уламками можна повністю відновити форму виробу, й вони невдовзі будуть представлені на міжнародній конференції, присвяченій склу, зазначив Сергій Зеленко, керівник Центру підводної археології, який очолює експедицію в Новому світі.

Київські археологи виїжджають на розкопки у Судакській бухті у липні-серпні. Іноді роботи тривають й у вересні. Загалом в експедиції кожного року бере участь близько 60 чоловік, повідомила Яна Морозова, заступник керівника експедиції з дослідження італійського корабля 13 ст. Працюють позмінно – по два тижні – групами з 15 чоловік.

фото автора
амфори для ладану, ХІІІ ст.

Підводні дослідження планують продовжити й наступного року. "Місце розкопок дуже велике, воно розповсюджується майже на всю бухту. А за рік ми можемо обстежити лише 200 кв. м", – зауважує Яна Морозова.

У фокусі світу

Розвиток археології став справою престижу для багатьох країн світу. Провідні університети витрачають величезні кошти на археологічні дослідження й облаштування археологічних музеїв.

Підводна археологія – доволі молода галузь археології. Її історія налічує близько 100 років. Проте повноцінні підводні археологічні дослідження розпочалися лише після Другої світової війни з удосконаленням технічних засобів. У 1943 році французи Жак-Ів Кусто та Еміль Ганьян створили принципово новий безпечний апарат для дихання під водою, назвавши його аквалангом ("водяною легенею"). Акваланг і донині залишається основним технічним спорядженням для роботи під водою на глибинах до 60 м.

В Україні підводні археологічні дослідження, за словами Сергія Зеленка, зараз проводять п’ять установ. "У нас цим займається КНУ, Одеський університет, Інститут археології НАНУ, Запорізький музей – вони піднімали чайки й бригантини, – Херсонеський музей", – зазначає вчений.

фото автора
все, що залишилося під водою від залізного меча ХІІІ ст.

Потужний науковий центр підводної археології сформувався на базі кафедри археології та музеєзнавства КНУ. Це єдиний в Україні заклад, де готують магістрів за цією спеціальністю. Причому студенти отримують не лише теоретичну підготовку, а й практичні навички. Взимку вони відшліфовують практику роботи з аквалангами у басейнах, а влітку – в Криму. Серйозну підтримку Центру підводної археології КНУ у цьому надає Федерація підводного спорту та підводної діяльності України.

На розкопки до Судакської бухти приїжджають не лише українські студенти. Під час роботи експедицій з дослідження італійського корабля 13 ст. були проведені вже чотири міжнародні підводні археологічні школи, у яких, зокрема, проходили практику студенти-археологи зі США, Ірландії, Бельгії, Великої Британії, Голландії і Росії. 

Самі експедиції біля селища Новий світ також мають статус міжнародних. Вони фінансуються КНУ, Міносвіти та науки України, німецьким фондом Герди Хенкель та французькою стороною. Французькі вчені з Ліонського університету допомагають українцям проводити хімічний аналіз знайденої кераміки. "Судно за традицією виходило з одного порту й заходило в інші, збираючи товари, які потім продавалися в третіх портах, – наголошує Яна Морозова. – Дізнатися, з яких портів вони везли ці матеріали, й зробити загальну картину маршруту корабля нам допомагає французька сторона".

Завдяки вивченню затонулого італійського корабля вчені отримали багато нових даних про різні типи полив’яного посуду, що виготовлявся в епоху Середньовіччя.

Море скарбів

Для археологів чорноморське узбережжя є надзвичайно цікавим місцем дослідження залишків матеріальної культури різних епох. "Для античності, наприклад, потрібно працювати в районі південно-західного Криму чи Керченського півострова, – зазначає Сергій Зеленко. – А центральна частина звичайно – це середньовічний період. Ми працюємо в центральній частині південно-східного Криму. У нас поки трапляються лише середньовічні місця".

Проте підводні археологи з КНУ вивчають не лише місце аварії італійського корабля 13 ст. Паралельно проводяться розвідки інших місць, а також тривають розкопки трьох об’єктів на півострові Тарханкут у північно-західному Криму. Вчені розкопують російський військовий корабель XVIII ст. "Святий Олександр", яхту "Лівадія", що належала сім’ї імператора Олександра ІІ, й античне поселення поблизу села Хуторок недалеко від Євпаторії.

Біля Хуторка розкопки проводяться перший рік, на місці загибелі "Лівадії" – два роки, а "Святого Олександра"  – три роки.   

Археологічні дослідження військового корабля українські вчені проводять разом з росіянами. "У 2005 році росіяни знайшли це місце і його локалізували. І попросили нас брати участь в їхній науковій експедиції", – розповідає Віктор Кобець, провідний спеціаліст кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету КНУ, який керує трьома експедиціями на Тарханкуті.

Корабель "Святий Олександр" будували до російсько-турецької війни, що розпочалася 1787 року. Але за рік до того під час переходу з Херсона в Севастополь він напоровся на риф поблизу мису Тарханкут і затонув. Розкопки величезного 66-гарматного парусника завдовжки 50 м і завширшки 12 м цікаві, перш за все, знахідками незвичайного військового спорядження епохи Катерини ІІ. Зокрема, розривної бомби тих часів. На відміну від звичайних ядер суцільної структури, така бомба мала всередині отвір, куди засипався порох. Коли нею стріляли, то запал, догораючи, підпалював порох і розривав саме ядро.

фото автора
розривна бомба із запалом, ХVІІІ ст.

Після завершення експедиції на військовому кораблі знайдені речі планують реставрувати й передати для створення експозиції Чорноморському краєзнавчому музею АР Крим. А ще, за словами Віктора Кобця, є плани зробити зі "Святого Олександра" підводний музей для дайверів.

Аналогічно до військового корабля загинула й імператорська яхта "Лівадія". Восени 1887 року, йдучи із Севастополя в Одесу, вона потрапила у густий туман і наскочила на мілину західного узбережжя Тарханкуту. Корабель намагалися зняти з мілини, але безуспішно. Тоді з яхти вивезли всі цінні речі, а невдовзі штормові хвилі змили її на дно поруч із берегом на глибину 6-8 м.

На місці аварії "Лівадії" вчені виявили чимало мідних деталей, якими були скріплені дерев’яні елементи корпусу яхти, а також уламки порцелянового й фаянсового посуду. До київських археологів цей об’єкт добре обстежили дайвери, як і античне поселення поблизу Хуторка, відкрите ще 1974 року. Проте повномасштабні археологічні розкопки цього поселення розпочалися лише зараз.

І тут роботи археологам вистачить не на один рік. Зайшовши трохи далі в море, вони знайшли металевий гвіздок, який не належить цій античній пам’ятці. "Можливо, це був один корабель. Можливо, стоянка кораблів. Те місце, яке ми знайшли, ще потрібно дослідити. В нас було мало часу, а оглянути треба велику площу", – каже Віктор Кобець.

Валентина Червоножка, Новинар