Два випускники Львівського політехнічного інституту на початку 1990-х, як багато хто з їхніх ровесників-комп’ютерників, займалися програмуванням. Були ті двоє хоч із порожніми кишенями, проте повні ентузіазму – їм хотілося більшого. „Не можна сказати, що ми сиділи, – думали кілька місяців чи півроку, проаналізували сто варіантів і після того вирішили, що робити”, – пригадує ті часи Тарас Вервега – один з двох студентів, а нині співзасновник і віце-президент компанії SoftServe. Він переконаний, що створити та поставити на ноги власну фірму йому та його товаришеві Тарасові Кицмею вдалося перш за все завдяки тому, що у певний час вони опинилися „у правильному місці й у правильному стані здоров’я та настрою”.
Вихованці інкубатора
На початку 1990-х в Україну стали надходили перші гранти. На один з таких грантів у Львівському політехнічному працював „бізнес-інкубатор”, де студентів вчили діловим навичкам. Два Тараси також пішли на бізнес-курси, що їх проводили в інкубаторі американці. Там і почали формуватися ідеї про власну справу та зав’язуватися перші корисні знайомства з іноземцями. Потім – позичили трохи грошей. Хтось приніс два комп’ютери – „не будемо вдаватися в деталі, звідки вони взялися”.
Погойдуючись у великому шкіряному кріслі серед власного просторого кабінету, Вервега пригадує, що перші офіси маленької фірми й офісами було годі назвати: одна орендована квартира, потім інша. Третє місце вже було в офісному центрі. „Як зараз пам’ятаю: у приміщеннях було +2С, туалет – надворі. Думаю, те, що в наш час називають спартанськими умовами, як собі люди уявляють, – дуже не схоже на те, як воно виглядало 10 років тому”, – наголошує підприємець.
До нинішнього офісу компанія переїхала 1998-го, і всі дуже тішилися величезним простором – аж 144 кв. м. Зараз SoftServe має штат більш ніж тисячу чоловік і вже кілька офісів у Львові, а також представництва у Москві та три – у Сполучених Штатах.
У період стрімкого зростання компанія увійшла десь наприкінці 1990-х років. Доти була розминка. І хоча вдалося досягти обороту майже 50 тисяч доларів, але таке досягнення засновників не вражало. На той час вже назбиралася критична маса власних знань, досвіду, певних зв’язків, зокрема й за кордоном, які дали змогу з 1998-го року почати реальну розбудову власної справи.
Перший контракт SoftServe отримала завдяки зв’язкам, що залишилися ще з часів бізнес-інкубатора. А гучне ім’я першого клієнта – General Electric – в подальшому стало ключиком для завоювання більш важливих замовлень. „Це тільки звучить дуже ефектно, солідно. Але то нічого не значить, бо це був невеличкий проект, який не мав якихось значних результатів. Єдине, це була непогана стартова позиція”, – вважає Вервега. Втім, він не приховує, що скромне замовлення від компанії зі славнозвісним брендом дав невідомій львівській фірмі путівку в життя. Принаймні, можна було чесно використовувати таке ім’я для подальших завоювань.
Тепер більшість клієнтів львів’ян – в Америці. Через це робочий день у багатьох працівників починається не о 9-й ранку, та й завершується пізніше – треба бути на зв’язку з клієнтами, які живуть у віддаленому часовому поясі.
В отриманні контрактів не останню роль відіграють ділові якості самого Вервеги. Його головні обов’язки – керування продажем, маркетингом та розвитком бізнесу. Знайомі, які знають Вервегу не один рік, жартують, що він і „ескімосам сніг продати може”.
Софія Опацька, колишній директор програм МВА у Києво-Могилянській бізнес-школі (КМБШ), познайомилася з Вервегою, коли той саме навчався в КМБШ у 2004-2005 роках. „Він дуже активний, у нього завжди багато ідей, думок, – характеризує Опацька колишнього студента. – Можливо, дещо скептичний і навіть трошки цинічний буває. В хорошому сенсі. Але разом з тим його можна переконувати аргументами”. На її думку, висока активність Вервеги – головна риса, яка допомагає йому керувати в компанії саме продажем.
Опацька, яка знайома і з Тарасом Кицмеєм, вважає, що топ-менеджери у SoftServe добре доповнюють один одного. „На відміну від Вервеги, він [Кицмей] справляє на мене враження людини, яка доволі довго зважує, перш ніж прийняти рішення, довго їх обдумує. Це моє суб’єктивне враження”, – каже вона.
В Україні SoftServe теж має клієнтів. Та це переважно представництва іноземних компаній. На думку Вервеги, причина їхньої низької активності на українському ринку – в тому, що компанія „не київська”. „Якщо взяти розвиток будь-якої індустрії, основними замовниками довший час були державні інституції, державні компанії. Відповідно, більшість з них осіла у Києві”, – вважає він.
Із західними замовниками досить просто вирішувати будь-які питання в телефонному чи електронному режимі – вони до цього звикли і навіть на батьківщині так вирішують більшість робочих питань. Для українського ж бізнесу важливі особисті зустрічі, постійні персональні контакти, що складно робити, коли офіс не в столиці. Тому з-поміж українських клієнтів – переважно транснаціональні корпорації, такі як Nestle, Procter and Gamble, InBev, Kraft Foods.
Частина справи, що орієнтована на роботу з вітчизняними клієнтами, – SoftServe бізнес-системи – відповідно, „більш адаптована до українського середовища, стилю роботи”.
А от орієнтуючись на західного клієнта, компанії і самій довелося вибудовувати роботу на західний манер: чітко формулювати завдання і жорстко дотримуватися термінів.
У SoftServe Software Development, яка працює в США та Європі, головна вимога до будь-якого кандидата на роботу – знання англійської мови. „Це є той бар’єр, який відсікає дуже багато талановитих людей в нашій галузі, які, без сумніву, могли би працювати, але незнання англійської не дозволяє в принципі виконувати свою роботу”, – ділиться спостереженнями Вервега. Річ у тім, що їм постійно потрібно спілкуватися із клієнтами, до того ж уся виробнича документація також ведеться англійською. Отож п’ять років тому, аби підтягувати мовні знання співробітників, було вирішено наймати викладачів іноземної. Сьогодні їх у штаті SoftServe – 15.
Але незнання англійської – не єдина кадрова проблема, з якою довелося зіткнутися компанії, яка швидко розвивається. Не менш болюча інша: вчорашні студенти мають теоретичні знання, але не готові стати до роботи через брак практичного досвіду. Щоб вирішити кадрову проблему, довелося запровадити тренінги. Але зростання потреб відбувалося швидше, аніж поповнення свіжими головами, тому сім років тому довелося заснувати і власний університет.
„Ми відчули, що різниця у рівні знань між людьми, які працюють в компанії, і які виходять з інститутів, почала збільшуватися. Фактично це було відправною точкою, щоб компанія почала активніше інвестувати в розвиток власних кадрів”, – пояснює Вервега причини, що підштовхнули власників фірми до створення потужного навчального центру.
Корпоративний університет, офіційно відкритий два роки тому, на сьогодні крім англійської мови займається підготовкою молодих спеціалістів, які щойно отримали вищу освіту, але не мають практичного досвіду. Також там розробляють нові програми з підвищення професійного рівня штатних працівників. Це має забезпечити вирішення кадрових потреб компанії, які ринок не спроможний задовольнити.
Софія Опацька, яка очолює Львівську бізнес-школу, також зауважує, що керівники SoftServe дуже швидко підтримали ідею створення такої школи у Львові і виступили її співзасновниками. „Вони самі вчилися на програмах МВА, тому їм ця ідея близька”, – каже вона.
Продовження читайте в №25 журналу „Новинар” від 4 липня
