← Попередня

12345

Наступна →

Серпень, Полтавська область, Сорочинський ярмарокКінець літа, гарна погода, три вихідних поспіль – гріх не використати такий гарний збіг обставин для чергового походу нашою чарівною країною.

Минулорічна подорож Полтавщиною запам’яталася нам казковою Диканькою, гостинним курортом у Миргороді, цікавим музеєм гончарства в Опішному та зеленою свіжістю Полтави. А цього року, коли Україна святкує 200-річчя з дня народження Миколи Гоголя, ми, звичайно ж, не могли пропустити нагоду побувати на знаменитому Сорочинському ярмарку. Тому, спакувавши рюкзаки і записавши орієнтовний маршрут походу в GPS, ми вирушили назустріч пригодам.

До Великих Сорочинців зручно і швидко добиратися з Миргорода. Так звані ярмаркові автобуси підходили до автовокзалу Миргорода один за одним, і дві каси з трьох займалися лише продажем квитків у напрямку ярмарку. 

До того, як придбати квитки на автобус, вирішуємо докупити продуктів на вечір – перед традиційною польовою кашею дуже добре розігріти апетит смаженими на багатті сардельками. Просимо шість штук. 

«Вони важкі!», – попереджує продавщиця, маючи на увазі, що коштуватимуть дорого. «Що ви кажете?», – не дочули ми. «Ну… тяжолі!», – пояснює жіночка, вочевидь, подумавши, що туристи не зрозуміли українського слова «важкі». 

Купивши «тяжолих» сардельок, прямуємо до кас, де за 20 гривень отримуємо два квитки на автобус. І от, через півгодини поїздки і ще півгодини – плетіння у величезній черзі з машин, автобусів та маршруток на під’їзді до Сорочинців ми, нарешті, на ярмарку. 
Люди, вдягнені у традиційні вишиванки та в сучасні футболки, мова – і українська, і російська; десь удалині чутно народні пісні, діти катаються на каруселях, а очі не можуть охопити всього різноманіття товарів, представлених на ярмарку. Чого тільки тут немає! Одяг, взуття, картини, рушники, керамічні вироби, кошики, прикраси, дитячі іграшки, їжа, напої – всього й не перерахуєш. Люди рухаються доволі повільно, на центральних алеях ярмарку в натовпі не важко загубитися або загубити свої речі. Але такі ситуації заздалегідь передбачені організаторами – і раз у раз чутно оголошення по гучномовцю: такий-то, чи така-то, вас чекають біля головної сцени родичі, або: загублені документи на ім’я такого-то, прохання повернути за винагороду.


Купивши плетений кошик на згадку про ярмарок, ми вирішили послухати виступ жіночого колективу на одній зі сцен. «Ой, гоп зі смиком, підбите ликом, мені все до личка, гарна молодичка», – хвацько виспівували ошатні жіночки. Задивившись на артисток, я раптом відчула, що мене фотографують. Повернулася вбік – так і є: на нас із чоловіком націлений об’єктив величезного фотоапарата. Фотограф підійшов, привітався, сказав, що в кадрі ми вийшли гарно і похвалив за те, що любимо подорожувати. А ще порадив запланувати поїздку до Білгорода-Дністровського – подивитись на тамтешню фортецю.

Досхочу нагулявшись по ярмарку, ми відчули, що час підкріпитися. Смачний запах шашликів, що долітав звідусіль, переконливо запрошував за столик одного з відкритих кафе. Ціни, як за київськими мірками, не надто високі – наприклад, кухоль розливного пива коштував п’ять гривень, а за шампур свіжозасмаженого шашличка з кетчупом і шматочком хліба просили 25 гривень. До речі, продавець, побачивши нашу похідну «амуніцію», зробив нам знижку і продав два шампура не за 50, а за 40 гривень – сам, мовляв, турист, хочу підтримати «своїх». 

Ближче до обіду погода зіпсувалася, небо затягнуло хмарами, почав накрапати дощик. Час було прощатися із Сорочинським ярмарком та шукати місце для ночівлі.

Наступного дня на нас чекала Опішня з її музеєм гончарства та улюблена нами Полтава, але це вже – тема для наступної розповіді.


Ольга Мулько

Коментувати можут тільки зареєстровані користувачі. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь