Придністровська Молдавська республіка зустрічає прикордонниками із вже призабутими зірочками на кокардах. Точніше, їх важко назвати прикордонниками: республіка ніким не визнана, і пост на кордоні називається Міграційний контроль. Тут ще можна причепити вивіску Back to USSR – cаме такі відчуття справляє навіть транзитний переїзд.

Тоді як український прикордонник забирає паспорти прямо в автобусі і за 10 хвилин повертає їх із печаткою „Кучурган”, перша фраза, яку ми чуємо від людини у формі з зірками, - „Все с вещами на выход”. Це вже Придністров”я. З багажників витягаються сумки-рюкзаки і прямуємо до приміщення зі стрічкою-рентгеном. Стандартні питання – мета візиту, кількість грошей і т.п. Від заповнення всіляких декларацій рятує те, що на постах закінчився папір, а водій нашої маршрутки зібрав по три гривні з пасажира і комусь їх передав…

Переїзд назад - більш зразково-показовий. Малесенька будочка на три віконця, вщент заповнена людьми. Там треба взяти формуляри, де записати відомості про себе і строки перебування. Всередині штовханина, бо папірці видають по одному в руки… Заповнивши їх треба вистояти ще одну чергу і чекати допоки папірці звірять із паспортом, заб’ють у комп”ютер і т.п. І все це – із витонченим радянським хамством: віконця закриваються перед носом без будь-яких пояснень, на питання не відповідають і т.п.… На все про все минає дві години.

За декілька метрів проїзду автобусом роздають декларації, де треба перерахувати всі гроші і цінності.  На щастя, кишені витрясати не вимагають. Хоча „бувалі” пасажири розповідають, що таке теж трапляється, і не занесене в декларацію просто вилучається.

Менше години дороги, і на виїзді з ПМР – вже знайоме „С вещами на выход”. Рюкзаки на стрічці ретельно переглядають  аби знайти у нас щось заборонене невідомо ким…. І сакраментальне питання про мету візиту і гроші. „Якомога швидше добратися додому”.

Особливу увагу Міграційні контролери приділяють іноземцям, які опинилися в нашому автобусі: на всіх постах їх з речами висаджують і переводять з будочки до будочки. Хоча вони, якраз і не в програші: для тих, хто не застав СРСР це і є справжній екстрім-тур, за який ще й доплатити можна. Іноземці мужньо витримують всі пости і навіть спромагаються зфотографувати один з них.

Український прикордонники не виявляють до них вже жодного інтересу. Ще десять хвилин очікування в автобусі і ПМР із зірками на формі, російськими прапорами на вулицях і совковими манерами вже лишається далеко позаду... І саме за цей уламок СРСР билися „українські націоналісти” на чолі з Корчинським?