Подорожі минулих вихідних дорогами Україні привели мене до двох висновків.

1. Подорожувати на авто Україною можна тільки міжобласними магістралями. Не приведи Господи з'їхати на менш значимі дороги, і одразу ж почуваєся у фантастичному кіно: розибиті дороги, жодного освітлення, ледь помітна (або і взагалі давно стерта і змита дощами) дорожня розмітка, чим далі від міжобласних магістралей, тим менше і менше дорожніх вказівників. На картах автодоріг частина друго- і третьорядних доріг не позначена взагалі. А деякі вказівники такі неоднозначні, що треба довго метикувати куди виїжджати (наприклад, вказівник, показує напрямок руху, але одразу ж за ним стоїть знак, на який проїзд заборонено). Тому подорожуючим автолюбителям часто треба орієнтуватися просто наосліп.

2. Яскраві підтвердження чому поїзди "нападають" на пішоходів, що мирно собі ходять коліями... На відстані 15-20 кілометрів від найближчих населених пунктів ми неодноразово натрапляли на молодь, яка нетверезою ходою йшла просто проїжджою частиною дороги. І це о 12-ій - 2-ій годинах ночі! Так само ця ж молодь ходить і коліями. В залежності від того, який шлях коротший. Тому поїзди й автомобілі і "нападають" на них.

ПС: Ну і окремий сюжетик:)

Час - близько 0:30. Третьорядна дорога десь у Вінницькій області. Від найближчого села кілометрів 20, до найближчого - ще більше. Жодного ліхтаря, звичайно. Посеред дороги стоїть жигуль. Без увімкненої "аварійки". Біля жигуля п'ятеро хлопців років по 20-22. На капоті - пляшки горілки. Напевно, це якась особлива романтика виїхати в чисте поле бухнути з капоту.