Минулий тиждень провів у благословенних Карпатах. Шматочок справжньої зими вдалося застати у селищі Усть-Чорна Тячівського району Закарпатської області. Цілих два дні майже безперестанно падав сніг, тож білими були і небо, і земля, і гори!  

Усть-Чорна - це взагалі дивовижне місце. Довгий час тут жила колонія тирольців, які прибули у цей край як лісоруби ще у 18 столітті. Вони ж  і заснували селище у 1815 році. Зараз від німецькомовної громади, на жаль, залишилася тільки друга назва селища - Königsfeld - та, як кажуть, кілька змішаних родин. Репатріацію прискорила повінь 1998 року, яка фактично змила Усть-Чорну у річку Тересву (вздовж якої й тягнеться селище).

Втім, люди у горах все одно унікальні. Незважаючи на всі негаразди, вони залишаються оптимістами. А чого варта місцева говірка, в якій роль слова "так" виконує вигук "йо"! До речі, в Усть-Чорній я вперше на власні очі побачив (до цього я про це лише читав), що наші горяни справді живуть не за київським, а за місцевим часом, який відрізняється від столичного на годину! Навіть на крамницях час роботи вказується з додаванням літер "м.ч."!

Тож варто лише поглянути на годинник у якійсь з місцевих кав'ярень, щоб зрозуміти - частина українців живе (і завжди жила - навіть за радянських часів) за середньоєвропейським часом.