7 липня британський телеканал Бі-Бі-Сі в програмі Newsnight http://news.bbc.co.uk/1/hi/programmes/newsnight/7494585.stm  продемонстрував документальний фільм про нову версію убивства, Олександра Литвиненка, який втік з Росії.  http://www.jamestown.org/edm/article.php?article_id=2373210

Того ж тижня депутат НУНС Давид Жванія розкрив нові деталі в рамках своєї версії про те, що Ющенка не труїли. Зв'язок між отруєнням Ющенка й убивством Литвиненка набагато більший, ніж здається з першого погляду.

Фільм на Бі-Бі-Сі не випадково оказали у річницю атаки терористів у Лондоні (Британія має своє 7/7, як Америка - 9/11). Вже це мало продемонструвати, що Росія, яка перша приєдналася до США в їхній так званій Великій війні з тероризмом у вересні 2001-го, сама є терористичною державою.

У фільмі Бі-Бі-Сі цитувалася британська розвідка, яка заявляла, що убивство Литвиненка було «таємною змовою, за яким стояла російська влада». «Ми маємо дуже вагомі підстави вважати, що у справі Литвиненка мало місце втручання з боку влади, існують серйозні ознаки того, що мала місце дія з боку влади», сказав представник британської розвідки Бі-Бі-Сі. «Це була російська держава, а не витівки бешкетника – одне лише використання полонію є доказом державного втручання».

Баронеса Полін Невілл-Джонс, міністр безпеки в тіньовому кабінеті Консервативної партії,  заявила Бі-Бі-Сі Newsnight, що її партія вірить, що справа Литвиненка – належить до тох, у яких задіяна російська влада.  http://news.bbc.co.uk/1/hi/programmes/newsnight/7494585.stm

Британська розвідка розкрила у фільмі Бі-Бі-Сі не тільки подробиці убивства Литвиненка, але й подробиці невдалої спроби убивства російського олігарха у вигнанні  Бориса Березовського влітку 2007. Найманого убивцю, чеченського злочинця, було депортовано із Британії з забороною в'їзду в країну. Звинувачення Росії, що чеченські повстанці – «терористи», у той час коли сама російська держава використовує чеченських бандитів для терористичних атак за кордоном, вказують, наскільки Росія є терористичною державою.

Британська розвідка розглядає Росію як третю найнебезпечнішу загрозу країні, яка відволікає розвідувальні служби від боротьби з ісламським тероризмом і розповсюдженням ядерної зброї. Тридцять російських розвідників діють з російського посольства Лондона, тобто  стільки ж, скільки і в радянську епоху.  –

Російська держава має у своєму розпорядженні юридичну санкцію на здійснення замовлених убивств, називаних колись у КДБ "мокрими справами", за кордоном. Закон, що дозволяє російській державі убивати своїх ворогів за межами батьківщини, було змінено три роки тому. В Азербайджані і Катарі було вбито лідерів чеченських повстанців (востаннє агентів Служби військової розвідки було схоплено).

Повернення Росії до «мокрих справ» нагадує серію убивств українських націоналістичних лідерів Симона Петлюри 1926 року в Парижі,  Євгена Коновальця в Роттердамі в 1938-му, Льва Ребета і Степана  Бандери пізніше - 1957 і 1959 у Мюнхені радянською таємною поліцією.

Між британським розслідуванням убивства Литвиненка, у результаті якого було пред'явлене звинувачення Андрію Луговому (обраного цього року депутатом Державної Думи від Ліберально-Демократичної партії) і абсолютно безглуздим розслідуванням факту отруєння Ющенка в Україні існує велика різниця. Але інтригою розслідування, стала реакція Ющенка на хід справи. Будь-яка нормальна людина - українець чи з Заходу – захотіла б помститися. У Києві один американець, який розуміється на тонкощах американської організованої злочинності, сказав мені: «Якби я Вас спробував отруїти, і Ви б після цього вижили, я, як убивця, ЧЕКАВ БИ, що Ви прийдете за мною».

Але Ющенко ні за ким не прийшов!

Де ж його властиве людині бажання помсти? Чому він залишив цинічного Святослава Піскуна на посаді генерального прокурора в 2005 році і намагався повернути його на ту ж посаду в 2007 році?

Він справді вважає, що ми приймемо версію, за якою Ющенка отруїли саме на дачі керівника СБУ Володимира Сацюка? Тут я погоджуюся із Жванією у тому, що тільки «дебіл» спробував би убити когось у своєму власному домі. Ющенко їв хліб і сіль, кавуни і багато інших продуктів під час  виборчої кампанії в різних частинах України, і той, хто хотів би його отруїти, мав би для цього не одну зручну нагоду.

Тому боязка реакція Ющенка на його отруєння виглядає для мене дуже показово і інтригуюче. Британський уряд швидко провів розслідування убивства Литвиненка і знайшов в собі досить патріотизму і впевненості, щоб у своїх висновках не залежати від версії Росії. Лідерові опозиції Андрію Сідельникову було надано політичний притулок у Великобританії в той час, коли британська розвідка зробила витік інформації  для програми BBC Newsnight коли британський прем'єр Гордон Браун довідався про свою зустріч з російським президентом Дмитром Медведєвим на самміті G8 у Японії.

Чи можливо, що відсутність бажання помсти означає відсутність самого факту отруєння? Я скептично ставлюся до заяв Жванії, оскільки 20 років роботи в цьому регіоні навчили мене, що між двома протилежними твердженнями правда завжди знаходиться  десь посередині: між твердженням Ющенка, що його отруїли, і заявою Жванії, що не труїли. 

Раніше розповсюджена заява, що в Києві під час помаранчевої революції був присутній російський спецназ, як зараз уже стало відомо, було дезінформацією -  ті загони були з Кримським спецназом МВС Барс (у 90-х вони були загоном Національної гвардії), перед яким Кучма виступив з  антиющенківською промовою в серпні того ж року.

Під час виборів-2004 життя Ющенка справді було у небезпеці. Двох російських громадян, які мали при собі вибухові речовини, було арештовано біля виборчого штабу Ющенка напередодні другого раунду виборів-2004. Обох було засуджено. Але дивно: випадок практично тримали в секреті, він був слабко освітлений в українських ЗМІ, а в західній пресі про нього взагалі змовчали, у той час як обох засуджених пізніше звільнили.

Перш, ніж копирсатися в заявах Жванії, зроблених як помсту за факт позбавлення його громадянства, краще запитати, чому Ющенко не займався розслідуванням горезвісного отруєння? Якби він бажав розслідувати цю справу, то на посаду генерального прокурора були б призначені зовсім інші люди, а не Піскун і Медведько.

Наведення порядку Ющенком в Генеральній прокуратурі стало здаватися ще більш неможливим, коли він вручив навесні 2007 року державний орден прокуророві Потебеньку, який свого часу прикривав причетність Кучми до убивства Ґеоргія Ґонґадзе. У європейській демократичній країні Потебенько замість нагородження потрапив би під суд.

 Однак, якщо всупереч заявам Жванії мала місце спроба убивства Ющенка, і він зволів ігнорувати її в інтересах збереження гарних взаємин з Росією і примирення з Віктором Януковичем, то в такому випадку й у Донецьк, і в Москву президент послав хибний сигнал. Відсутність жаги помсти або правосуддя в скривдженого дає кривдникові підстави припускати про його слабість. Злочинці очікували б вживання відповідних заходів, особливо від вижившого після спроби убивства. Ющенко, навпаки, відповідних заходів так і не вжив, і восени 2005-го олігархи повернулися зі своїх московських лазень і палаців у Монако в Україну.