Зовнішня політика при новому Президенті. Частина 2. Тимошенко

Європа у собі

Першою причиною є не зовсім сприятлива для України геополітична та економічна ситуація у світі загалом та у Європі зокрема. Через глобальну економічну кризу розвинуті країни більше приділяють уваги власним проблемам в економіці. Зокрема, для Євросоюзу на першому плані зараз стоять питання взаємодії між старими членами та реалізації Лісабонської угоди, від дієздатності якої залежить успішність "об’єднаної Європи" як політичного та економіко-соціального проекту.

Тобто про якісь чіткі строки набуття Україною принаймні асоційованого членства в ЄС в найближчі 3-4 роки не йдеться взагалі – поки Євросоюз не інтегрує "першу" і "другу" хвилю країн-новобранців.

Про якісь чіткі строки набуття Україною принаймні асоційованого членства в ЄС в найближчі 3-4 роки не йдеться взагалі

Інші внутрішні проблеми ЄС теж дають про себе знати – наприклад, проблема інтеграції трудових мігрантів з країн третього світу, етнічних та релігійних конфліктів, нарешті, проблема загальної керованості Євросоюзу як політичного об’єднання.

Абсолютно туманна ситуація і з набуттям Україною членства в НАТО. США з новим президентом Бараком Обамою отримали новий  курс на замирення з Росією та невтручання у справи Європи, що означало зосередження уваги на азіатському напрямку (близькосхідна проблема, Афганістан) та фактичну відмову від використання НАТО як інструменту політичного впливу.

Внаслідок цього зараз НАТО перетворюється на "клуб за інтересами переважно для країн Європи, де, в свою чергу, назрівають протиріччя між "старою" та "новою" частинами Європи ("стара" звинувачує "нову" в збільшенні впливу США у НАТО, а у відповідь отримує звинувачення в "егоїзмі" та потуранні Росії).

Саме через ці протиріччя у НАТО вже декілька років немає кворуму, зокрема, щодо питання членства там України. Одним словом, Україною вже перестають цікавитися – і не лише через заклопотанність власними інтересами. Про це можна поговорити як про наступну причину зближення України з Росією у зовнішньополітичному курсі, що змушена буде проводити Тимошенко-президент.

Втрата довіри

Апатичне ставлення до України з боку країн "золотого мільярда" спричинене, насамперед, самою поведінкою української еліти стосовно реформ. Кредит довіри, виданий Україні авансом після помаранчевої революції, майже вичерпаний.

Україна практично не просунулася вперед ні за показниками економічних свобод, ні за показниками боротьби з корупцією,  ні за правовими реформами, ні за дотриманням соціальних та екологічних стандартів (вступ до СОТ можна тут не враховувати, оскільки це було швидше лобіювання інтересів великого бізнесу на глобальному ринку, ніж власне реформи). 

За урядування Тимошенко, як і за урядування Януковича ніяких важливих кроків, які б реально наближали Україну до стандартів життя розвинутих країн, зроблено не було

І за урядування Тимошенко, як і за урядування Януковича практично ніяких важливих кроків, які б реально наближали Україну до стандартів життя розвинутих країн, зроблено не було. А протистояння обох майбутніх кандидатів з Президентом Ющенком тільки посилювало негативне враження від України – для респектабельної Європи така поведінка вищих посадових осіб була щонайменше дивною.

Якщо ж Юлії Тимошенко вдасться переконати Захід у тому, що йому потрібна Україна, їй доведеться відповідати і за два роки фактичного саботажу реформ, і за непослідовність дій власних урядів, і за багато чого іншого.

Бізнес та авторитаризм

Нарешті, третьою причиною зближення України з Росією у разі обрання Юлії Тимошенко стане чергове зближення української та російської еліт. Адже цей процес віднедавна йде у "багатопотоковому" режимі. Якщо раніше монополія на дружбу з Росією належала в Україні лише представникам "біло-синьої" частини еліти, то тепер Кремль активно залучає до своїх кіл і колишніх "помаранчевих".

Звісно, за посередництва колишніх кучмістів, які мають добрі відносини з російськими високопосадовцями. Зокрема, в різних ЗМІ останнім часом курсує інформація, що остаточно досягти замирення з Володимиром Путіним Тимошенко допоміг не хто інший, як Віктор Медведчук. Також наголошується, що саме він був ідеологом створення "широкої" коаліції між ПР та БЮТ влітку минулого року, що було вигідно Росії, але так і не відбулося.

Судячи з усього, за сприяння Медведчука також були підписані нові газові угоди, за якими Україна потрапила в досить невигідне становище – через схему "бери або плати". Також недавно з’явилася й інформація (поки що не підтверджена документально) про існування на основі цієї схеми спільного газового бізнесу Путіна і Тимошенко. Тобто тут насправді є про що задуматися – навіть якщо останнє виявиться "чорним піаром".

Та й якщо брати суто зовнішню політику уряду Тимошенко без газових угод та коаліцій з "регіоналами" – знову-таки виникає багато запитань. Зокрема, чому Юлія Тимошенко як лідер її однойменного блоку не вжила санкцій щодо депутатів з її фракції, які проголосували за відставку "прозахідного" міністра закордонних справ Володимира Огризка? Або чому вона завжди намагається дистанціюватися від питання про інтеграцію України до НАТО?

Все ж для поліпшення іміджу України у світі й нової хвилі зацікавлення Україною з боку розвинутих країн багато що залежить і від самої Юлії Тимошенко. Наприклад, якщо прем’єр зможе відносно чесно перемогти Віктора Януковича (без  значних порушень з боку своєї команди, провокацій і т.д.), тоді вона вважатиметься у ЄС та США більш придатним для ведення діалогу політиком, ніж її візаві.

Якщо Тимошенко проявить себе як авторитарний лідер і стане таким собі "Лукашенком у спідниці", тоді й Україні світить доля Білорусі

Але лише у тому випадку, якщо Тимошенко не буде порушувати статус-кво із свободою слова та іншими демократичними принципами. Якщо ж вона проявить себе як авторитарний лідер і стане таким собі "Лукашенком у спідниці", тоді й Україні світить доля Білорусі – дипломатична ізоляція від прогресивних країн, виключно російський вектор зовнішньої політики та повна залежність від підтримки Росії на міжнародній арені.

Максим Побокін, для Новинаря