Героїзація Бандери: Шлях до об’єднання чи поглиблення розколу?

Особливо обурив указ щодо нагородження Бандери противників лідера українських націоналістів, які на знак протесту організували театралізовані акції.

Зокрема, у Миколаєві 24 січня представники "Русского блока" провели вуличну акцію "Похорони Бандери", протягнувши по центральній вулиці міста – Радянській – чорну труну з помаранчевим бантом та кульками і написами "Дивізії СС Галичина, бандерівщині та нацизму від миколаївців". Цього самого дня на знак протесту проти рішення Президента депутат Ленінської райради Севастополя Константин Заруднєв спалив свій паспорт громадянина України на центральній площі Нахімова. Не менш яскраво протестували проти нагородження лідера ОУН і в Одесі, де 30 січня представники організації "Колокол" зірвали з опудала Бандери символічний орден.

Реакція абсолютно передбачувана – в історії України важко знайти постать, яка б викликала більше суперечок і затятих дискусій, ніж лідер українських націоналістів. Для одних він герой, без якого українська держава навряд чи постала б, для інших – символ зла, головний посібник нацистів та "коричневий" кат, що ледь не власноруч вішав і топив дітей.

Проблема об’єктивної оцінки діяльності лідера ОУН полягає передусім в тому, що він в умах мільйонів людей перестав бути реальною історичною постаттю

Проблема об’єктивної оцінки діяльності лідера ОУН полягає передусім в тому, що Степан Бандера в умах мільйонів людей уже давно перестав бути реальною історичною постаттю, перетворившись завдяки досконалій машині радянської пропаганди на негативний міф.

Людина-міф

Боротьба з повстанцями, що партизанили в Карпатах, була для радянської влади справою номер один. Це і не дивно, адже "шкідливий" приклад міг швидко поширитись на всю Україну, а далі вилитись у загальнорадянське повстання. Саме тому на територію кількох областей УРСР була передислокована третина всіх військ НКВС.

Однак збройної боротьби було мало – потрібно було вибити ґрунт з-під ніг повстанців – забрати у них підтримку населення. З цією метою було створено безліч міфів про "німецько-українських націоналістів", що поводять себе гірше, ніж звірі, та їх лідера – Степана Бандеру, якого намагались ототожнити з втілення зла у людській подобі.

В областях, де діяли загони УПА, радянська пропаганда не мала суттєвого ефекту – люди на власні очі бачили хто і чим займається, а от у Східній та Південній Україні міфи про "нацистських пособників", які заради забави топлять людей у колодязях і роблять з повішених дітей "гірлянди" на деревах, розійшлися "на ура".

Здемонізувавши повстанський рух, радянська влада не залишила без уваги і її лідера, зображаючи Бандеру маніакально жорстокою людиною

Здемонізувавши повстанський рух, радянська влада не могла залишити без уваги його ідейного лідера. Внаслідок цього Бандері були присвячені цілі книжки, де він був зображений маніакально жорстокою людиною з патологічним потягом до насилля.

Через 60 років після подій, що відбувалися у Західній Україні, свою точку зору з цього приводу не висловив хіба що лінивий. Однак проблема полягає у тому, що люди, які беруться судити ці питання, не мають елементарної історичної освіти, внаслідок чого вони не тільки не прояснюють ситуацію, а створюють нові міфи.

В українському ж науковому середовищі остаточну крапку над "і" у цьому питанні поставили 2005 року. Тоді у "Фаховому висновку робочої групи істориків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА" останні були визнані борцями за незалежність України.

Хроніки визнання

Важко визначити, що спонукало чинного Президента присвоїти Героя України Бандері – розуміння того факту, що гірше все одно не буде, чи бажання хоч трохи підняти свій рейтинг до парламентських виборів за рахунок Західної України. Хоча Ющенко і наголошує, що це рішення не є політичним кроком. Але чому тоді він зробив це саме зараз, після поразки у першому турі виборів, а не минулого року, коли відзначалося 100-річчя з дня народження Бандери і цей крок виглядав би більш логічно?

Одне зрозуміло точно – присвоєння найвищого державного звання провіднику ОУН та визнання УПА було далеко не спонтанною дією – Ющенко йшов до цього рішення досить довго, рік за роком готуючи ґрунт для нього.

Присвоєння найвищого державного звання провіднику ОУН та визнання УПА було далеко не спонтанною дією

Першим кроком у напрямку визнання УПА і заслуг Бандери стала спроба Ющенка помирити ветеранів Повстанської і Радянської армій напередодні 9 травня 2005 року. Тоді Президент звернувся до ветеранів із закликом "знайти взаєморозуміння, яке б поставило крапку у відносинах між організаціями ветеранів та їхніми поглядами". З того часу по всій Україні проводяться круглі столи, семінари і виставки присвячені УПА, видається досить багато літератури на цю тему.

Досить прохолодна реакція ветеранів Радянської армії та населення Східної України не зупинили Гаранта Конституції й уже через рік – у серпні 2006 року – він підписав указ про присвоєння звання Героя України багатолітньому політв’язню, сину головного командира УПА Юрію Шухевичу.

Через кілька місяців – у жовтні 2006 року – в інтернеті почали ширитись чутки, про те що "У Секретаріаті Президента готується указ глави держави про визнання вояків Української повстанської армії воюючою стороною у Другій світовій війні за незалежність України", підставою для яких стали виступи радника Президента Тараса Стецьківа. Але тоді указ підписаний не був і справа визнання вояків УПА затягнулась.

Після нагородження сина Романа Шухевича представники націоналістичних організацій почали критикувати Ющенка за те, що той нагородив сина і не нагородив набагато більш заслуженого батька. І ось у 2007 році, на передодні Покрови – свята, що вважається Днем українського війська, Ющенко видав ще один указ, яким "за визначний особистий внесок у національно-визвольну боротьбу за свободу і незалежність України та з нагоди 100-річчя від дня народження та 65-тої річниці створення Української повстанської армії" посмертно нагородив званням Героя України генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича.

Хвиля протестів з боку противників Повстанської армії, яку викликало визнання головного командира УПА Героєм України, на певний час пригальмувала процес визнання "повстанців" борцями за незалежність. Однак уже на Покрову 2009 року Ющенко звертається до ветеранів УПА з такими словами: "Подвиг воїнів УПА не має аналогів в історії. Тисячі й тисячі українських юнаків і дівчат зі зброєю в руках стали до бою відразу з двома людиноненависницькими імперіями – німецько-фашистською і радянсько-комуністичною".

Поразка на виборах Президента України 17 січня 2010 року спонукала Ющенка довести попередні кроки до логічного завершення. І вже 20 січня він видає указ, яким офіційно робить лідера ОУН Степана Бандеру Героєм України. А за тиждень, 29 січня, виходить ще один указ – про визнання воїнів ОУН-УПА "учасниками боротьби за незалежність України".

Атака з трьох фронтів

Присвоєння Степану Бандері звання Героя України не лишилося і поза увагою сусідніх країн. Це рішення засудили з трьох різних боків. Двоє супротивників за ці роки так і не змінились – Росія та Польща традиційно виступили із засудженням Бандери та його руху, що ж до третього, то тут сталася дивна метаморфоза – на зміну нацистській Німеччині прийшов її головний опонент – Ізраїль.

Росія та Польща традиційно виступили із засудженням Бандери та його руху, а третім опонентом завдяки дивній метаморфозі став Ізраїль

Питання української історії почали непокоїли північного сусіда з часів Катерини ІІ, коли історія відносин України та Росії стала трактуватися виключно з позиції користі для останньої.

Російською відповіддю на героїзацію ОУН-УПА та її лідерів стали указ Медведєва "Про комісію при президентові Російської Федерації з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії", проект федерального закону "Про протидію реабілітації в нових незалежних державах на території колишнього Союзу РСР нацизму, нацистських злочинців і їх пособників" та проект резолюції, який підготувала Російська делегація в ПАРЄ, що засуджує присвоєння Степану Бандері звання Героя України.

Крім того, в російських ЗМІ з’явилась велика кількість статей під заголовками на кшталт "Давити коричневу гадину!", які в гнівній формі засуджують героїзацію Степана Бандери. В боротьбі проти повстанців росіяни використовують і важку артилерію – кіно. В минулому році було знято кілька фільмів, де бандерівці зображаються у повній відповідності до старих радянських міфів. Прикладами вільного оперування історією можуть служити "Щастя полковника Ботяна" і "Ми з майбутнього-2".

Засудили останнє рішення Ющенка щодо Бандери і в Польщі, нагадавши, що провідник ОУН був організатором вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького, забуваючи про те, що поляки фактично окупували Західну Україну, а вищеназваний міністр особисто відповідав за "пацифікацію" – силове утихомирення українського населення.

Цікавою видається реакція на визнання Бандери ізраїльського Центру Симона Візенталя, який направив лист до посольства України в США, в якому висловив «глибоку огиду тими почестями, яких удостоївся Бандера, що співпрацював з нацистами на ранніх етапах Другої світової війни, і чиї послідовники мають відношення до вбивств тисяч євреїв та людей інших національностей». Певно, спеціалістам цього центру невідомий той факт, що в лавах УПА перебувало багато євреїв, а деякі представники цього народу навіть залишили цілком ясні мемуари про ставлення УПА до євреїв. Як, наприклад, секретар МЗС Ізраїлю Стелла Кренцбах у статті "Живу ще завдяки УПА".

Свіжий погляд на старі події

Через 50 років після вбивства Бандери питання щодо його ролі в історії для багатьох українців, на жаль, лишається відкритим. Указ Президента не може миттєво змінити точку зору мільйонів людей, яким багато років підряд "промивали мізки" кваліфікованою пропагандою, однак все ж відбиває певні зрушення у цьому питанні.

Суспільство поступово еволюціонує: нові покоління, які виростають за української влади, здатні більш тверезо подивитися на історичні факти і зробити адекватні висновки. Степан Бандера стає національним героєм для все більшої кількості молодих українців на сході і заході країни.

Показником зростання його популярності може бути третє місце у конкурсі "Великі українці". За провідника ОУН віддали свої голоси 261247 наших співвітчизників, завдяки чому він "обігнав" навіть Тараса Шевченка і, якби не махінації з боку керівників проекту, про які заявляв шеф-редактор "Великих українців" Вахтанг Кіпіані, міг цілком стати українцем №1.

Сергій Коліжняк, для Новинаря