Культура і книги

"Білі зуби" Зеді Сміт: тепер українською

11 червня 2009 Вихід книги Зеді Сміт "Білі зуби" українською мовою можна вважати повноцінною спробою принести до скарбнички українських перекладів сучасну інтелектуальну закордонну прозу. Попри те, що це лише перша книга Зеді Сміт українською, можна сподіватися, що після експерименту видавництва "Смолоскип", в Україні з'являться переклади і інших її двох книг та оповідань.
Проза Зеді Сміт є доволі актуальною для розвинутих країн та третього світу, особливо для тих її представників, хто мріє про еміграцію та щасливе життя подалі від батьківщини. Водночас, роман Білі зуби є доволі критичним твором, який показує неспроможність західного світу осягнути світ емігранта, соціалізувати його на свій лад та надати йому єдино правильного вигляду.

Все починається з оповіді про невдалу спробу Арчі Джонса, колишнього військового Британської армії вчинити над собою самогубство раннього ранку в Лондоні. Рятівником Джонса стає інідієць, який просить його не вчиняти самогубства під дверима його закладу, оскільки йому не потрібні проблеми.

Такий початок чітко показує на нове народження Арчі Джонса, яке вводить його в світ іншого Лондону - столиці Британії, яка стала житлом також і для численних емігрантів з колишніх колоній імперії. Попри існування на одній топографічній карті Лондона - вони нагадують острови, які сполучаються за необхідністю. Початок роману Білі зуби оповідає про дружбу двох військових Британської імперії. Один з них - Арчібальд Джонс, англієць, а другий - бенгалець Самад Ікбол, якого екіпаж танку дражливо називає "Султаном".

Соціальні ролі обидвох героїв схожі: Самад Ікбол не зміг закінчити університет, а Арчі Джонс навіть не мав можливості навчатися у пристойному закладі через бідність родини. Можна говорити, що Зеді Сміт навмисне зводить докупи персонажі, які не є соціально привабливими, успішними. Одруження Арчі Джонса на Кларі Бовден, яка походить з ямайської родини і є чорношкірою красунею, завершує його входження до світу "інших індусів", "інших чорних", як він себе переконує, оскільки паростки неприйняття та нерозуміння їхньої справжньої інакшості лишаються з ним.

Зеді Сміт майстерно нанизує історії кожної родини на вервечку сюжетної лінії роману. Самад Ікбол одружується на Алсані, яка так само походить з Бенгалії. В них народжуються близнята Маджід та Міллат, які стають новими персонажами роману, які не тільки звершують власну долю, а й стають причиною для доволі кризових станів своїх батьків.

Самад Ікбол надто сильно переживає своє існування в західному світі, намагається дотримуватися мусульманських звичаїв та традицій, однак повсякденне життя в Лондоні містить надто багато спокус. Не будучи спроможним змінити власне життя, він втілює свій проект продовження мусульманських та родових традицій сім'ї Ікболів відправкою сина Маджіда на батьківщину, до Бангладешу. Цим він намагається його врятувати від спокус, які насправді переживає сам.

Відтепер в родині Ікболів створюється культ старшого сина-близнюка Маджіда, який живе в Індії. Його молодший брат-близнюк Міллат поринає у нестримне статеве життя і стає  членом квазі-ісламістського угрупування ХВІ (Хранителі вічного ісламу). Доля обидвох братів близнюків показує крах життєвого проекту Самада Ікбола, який наївно вірив у власну здатність визначити життєвий шлях та цінності своїх дітей: "Син, котрого я послав додому, вертається чистокровним англійцем у білому костюмі, юристом в ідіотській перуці. А син, якого я тримав при собі, став продажним фундаменталістом-терористом у зеленій краватці".

Завдяки такій парі героїв, як Маджід та Міллат Зеді Сміт показує дуалізм шляху кожного емігранта: для того, щоб стати фундаменталістом не обов'язково народитися і жити в азійських або африканських країнах і для того, щоб стати західним інтелектуалом - не обов'язково бути випускником Кембріджу.

Однак, що найголовніше - Зеді Сміт намагається дати аналіз шляху Міллата, який стає членом ХВІ не стільки з релігійних переконань, які він вишукує з листівок, а з потреби належати до спільноти, яка б визнала його своїм лідером. І не останню чергу в таких прагненнях Міллата виступають не традиційні уподобання батька, а фільми про гангстерів, які показують, як може реалізувати себе людина в західному світі, будучи членом мафіозної групи, яка об'єднана за принципом родини.

Оповідаючи про життя своїх героїв, Зеді Сміт не забуває висміяти лицемірність благочинності серед представників Британської імперії, які нібито відповідально ставляться до народів, що мешкали на окупованих Британською імперією землях.

Для успішного колонізатора Гленарда люди на полях за вікном постають об'єктом для експерименту. Він вирішує відправити їх до холодного Лондону і там навчати. Проте, вже після його смерті, ямайці, вже трохи навчені англійської лексики та граматики помалу помирають з голоду та імітують з себе справжніх ямайців на Виставці Британської імперії, на якій вони лише ляльки, виставлені на показ. Відчуття покинутості та холоду тих вимушених емігрантів тепер супроводжує і нинішніх ямайських героїв Зеді Сміт - вони так само відчувають себе незатишно і підсвідомо очікують нових спроб перетворити їх на ляльки.



Подружжя Арчі Джонса та Клари народжує дівчинку Айрі, яка стає їхньою єдиною дитиною. Попри всю впевненість дитини у власній потворності, вона намагається бути уважною до світу Лондона, який її оточує. І зустрічає вона в своєму житті не тільки братів-близнюків Маджіда та Міллата, а й сувору реальність шкільного життя, в якому їй доволі незатишно. Вона натрапляє на мову нетолерантності до кольору своєї шкіри навіть під час вивчення творчості Шекспіра, коли вчителька відверто кепкує з неї, пояснюючи, що англійський драматург не міг писати сонета до чорношкірої рабині.

Айрі живе більше світом своїх мрій та почуттів, і це частково закриває її очі на сувору реальність навколишнього міста. Її закоханість в хулігана Міллата стає сенсом життя, для нього вона намагається змінити свою зовнішність та себе, свідомо розуміючи марність своїх сподівань.

Новим простором для розвитку стосунків між братами-близнюками Міллатом і Маджідом та Айрі Джонс стає домівка Чалфенів, англійської родини інтелектуалів. Переймання родини Чалфенів проблемами Міллата та Айрі призводять до відчуження рідного сина Чалфенів - Джошуа, який почувається все більше зайвим у домі своїх батьків. Саме в цьому домі з'являється один з центральних персонажів роману Зеді Сміт - Миша Майбутнього, за допомогою якої науковець Маркус Чалфен намагається знайти відповідь проблеми захворювання на рак.

Однак, цим характеристика Миши Майбутнього не вичерпується, вона своєрідний надпроект вченого: "Миша майбутнього дає нам спокусливу обіцянку нової фази в людській історії, коли ми більше не будемо жертвами випадковості, але режисерами і суддями своєї долі". Прагнення раціоналізувати людський вибір та упорядкувати життя людей є однією з головних проблем твору, оскільки в образі Миші Майбутнього можна побачити міф про людину, яка нібито може бути запрограмована.

Чалфен починає листуватися з Маджідом Ікболом, який мешкає у Бангладеші та отримує доволі палкого шанувальника своїх наукових розробок. Вчений викликає Маджіда Ікбола до Лондона і той стає повноцінним помічником Маркуса у підготовці до презентації проекту "Миша Майбутнього", який призначений на самий кінець року, 31 грудня.

Через приїзд Маджіда починаються нові проблеми в родині Ікболів, адже "зведена до статусу Будди дитина" приїзджає переконаним атеїстом з чітким прагненням отримати вищю освіту та стати юристом. Міллат не бажає бачитися з своїм братом, вважаючи його відступником від мусульманської віри, а насправді втішаючи цим свої власні комплекси, пов'язані з ідеальним образом брата, який плекався в родині під час його довготривалого перебування в Бангладеші.

Фінал твору припадає на презентацію "Миші майбутнього", на яку приходять всі діючі особи роману і під час якої з'ясовується все старанно приховуване героями твору. А "Миша майбутнього" отримує несподівану свободу і право обирати своє власне життя, а не бути живим стендом для споглядання за розвитком ракової пухлини на живій миші для байдужих та зацікавлених глядачів. Скепсис Зеді Сміт щодо раціональних спроб спрогнозувати життя емігрантів декількох поколінь та подати однозначний прогноз їхнього майбутнього виглядає справедливим, адже історія кожного з них є унікальною та неповторною.

Роман "Білі зуби" говорить нам про пам'ять як складову життя емігранта, про неможливість позбутися свого колоніального чи пак постколоніального минулого без наслідків, про можливість співжиття різних мешканців Лондона, однак, за версією роману, в основному тих, хто не цурається спілкуватися з мешканцями районів, де мешкають вихідці з світу Азії та Африки. Те, що в пам'яті мешканців-емігрантів по відношенню до англійців є не лише добре, а й образи, природно, адже навіть серед тварин "усе, що мало довшу пам'ять обов'язково ображалося".

Спроба Зеді Сміт подати світ емігрантів Лондона крізь призму життя різних родин є блискучою формою розмови про сучасність, в якій і фундаменталізм, і раціоналізм виглядають надто спрощеними підходами, за якими часто приховане щось більш людське та просте. Наприклад, страх емігрантів перед розчиненням, зникненням в західному світі, який дорівнюється страху частини західного суспільства перед змішаними шлюбами та приїздом нових емігрантів. Можна сказати, що "Білі зуби" є водночас доброю лінійкою для виміру власної нетолерантності та зарозумілості, а для когось - причиною для більш глибоких роздумів.

Для українського читача, який живе в країні, де в цілому ряді регіонів мова корінного народу є ознакою приналежності до аборигенів, а ідентичність набуває все більш гротескового вигляду у виконанні владоможців, "Білі зуби" можуть стати добрим посібником як можна написати художній твір про власний народ (народи) не переходячи на галас, але лишаючись собою в кожній точці світу.

Сміт Зеді. Білі зуби: Роман / Пер. З англ. Н. Куликової, Р. Семківа; післямова Д. Мазіна.- Видавництво: Смолоскип. - 2009, 616 с.

Станіслав Федорчук для "Новинаря"